Розділ 6 МІСТЕРІЯ ПІДЗЕМЕЛЛЯ

— Я не знаю таких… Тому я й хотіла спитати тебе. Може ти когось знаєш? З якогось предмету, де не потрібні були б практичні вміння з чародійства, але щоб це було якось з ним пов’язане.

— Важко сказати… У нас є спецкурс «Чарівництво і чародійство в алхімії», там нічого «практичного» ми не вивчаємо, лише теорію. Викладачка молода і начебто непогана. Магістерка Ірене Урегус. Але… Не знаю, може це випадковість, та саме сьогодні вранці я бачила, як вона виходила з цього таємного ходу.

— Виходила звідси? Дивно. Хоча у викладачів бувають різні справи…

— З інших викладачів ще непоганий майстер Евагор Елітіс, часом він жорсткий і поводиться підозріло, але дуже розумний. Тільки він алхімію викладає, тому тобі, мабуть, краще спробувати з магістеркою Урегус.

Коридор став не таким брудним і темним, як раніше. Стіни вже були не з грубого каміння, а з рівно обтесаних блоків, подекуди навіть залишалися сліди якихось древніх орнаментів. Проте в цьому коридорі щось лякало ще більше, ніж у попередніх. Якась неприродна цілковита тиша, що переривалася лише приглушеними кроками учениць по підлозі.

Несподівано у проході здійнявся протяг, що загасив усі факели на стінах, окрім смолоскипа Аеніль, який вона вчасно прикрила.

Стривожені дівчата зупинилися і прислухалися. Спершу вони нічого не почули, але страх продовжував зростати. Потім їм здалося, що темрява у коридорі поглиблюється, стає все чорнішою, і їхній смолоскип вже ледь освітлює руки та обличчя, хоча раніше його світла вистачало на кілька десятків футів.

Подруги відступили. Аеніль раптом збагнула, що вони минули таку кількість дверей і проходів, що навряд чи знайдуть дорогу назад, та ще й у такій темряві.

Несподівано почувся шум і задрижали стіни. Рухалося щось велетенське. Аеніль ледь стримала крик і не випустила смолоскип. Шум наближався. Зі стелі почав сипатися пил та дрібні уламки каміння. Аеніль стояла, скута жахом, не в змозі поворухнутися. Але Гелео зреагувала швидко — вона схопила подругу і побігла до найближчих дверей. Це були зовсім маленькі дверцята, у половину зросту дівчат. На щастя, вони відчинилися. За ними була малесенька комірка, куди обидві перелякані учениці ледве втиснулися.

Вони сіли, зігнувшись у три погибелі, підперли ногами дверцята (ноги більше не було куди діти) і затамували подих. Гелео загасила смолоскип, але комірка, на диво, виявилася не абсолютно темною — під стелею був маленьких отвір, з якого долинало ледь помітне, тьмяне, синювате світло.

Це світло й освітлювало два бліді, як полотно, обличчя. У цей момент ніхто б не розрізнив, що у дівчат різний колір шкіри, що належать вони до різних рас.

Шум наближався. Стіни дрижали, немов під час землетрусу, але дівчата не боялися бути похованими під грудами каміння. Вони боялися іншого — того, що там рухалося. А воно вже було біля їхніх дверей. Почувся новий моторошний звук, схожий на посвистування чи звук вітру. Аеніль збагнула, що воно принюхується, від чого мало не зомліла. Гелео закрила руками вуста подруги, але не для того, щоб та задихнулася. Вона просто хотіла сховати хрипке дихання Аеніль. Та потреби в цьому не було, бо дівчинка намагалася не дихати взагалі.

Час тягнувся надзвичайно довго. Минуло лише кілька секунд, а дівчатам здалося, що кілька годин. Шум руху відновився і почав поступово віддалятися.

Не менше години вони просиділи без поруху після того, як зі стелі впала остання порошинка і вдалині коридору затих останній звук.

Першою поворухнулася Гелео. Вона відчинила дверцята і виглянула у коридор. Потім вибралася з комірки і допомогла у цьому Аеніль. Це було непросто, оскільки за годинне сидіння у незручній позі усі частини тіла заніміли.

— Здається, все нормально, — тихо прошепотіла Гелео.

У коридорі немов нічого не змінилося, відколи вони тут були. Факели знову тьмяно горіли, всюди була тиша. Лише шар пилу, дрібні уламки каміння на підлозі, глибші тріщини у стінах нагадували, що тут щось трапилося.

— Потрібно повертатись, — тремтячим голосом прошепотіла Аеніль.

— Гм… Боюсь, що ми не знайдемо дорогу назад, — Гелео із сумнівом оглянула ту частину коридору, з якої вони прийшли. — Надто багато ходів ми минули. Крім того, воно пішло туди… Мені здається, що краще йти вперед. З усіх ходів має бути кілька виходів.

Аеніль не знайшла, що заперечити, і пішла за Гелео. Вона знову запалила свій смолоскип від одного з настінних.