Розділ 6 МІСТЕРІЯ ПІДЗЕМЕЛЛЯ

— Нічого собі, — здивувалася і Гелео, коли зайшла до кімнати слідом за Аеніль. — Це, здасться, виднокола.

Увагу Аеніль привернуло одне коло з зображенням. Там була показана маленька кімната у підземеллі з високим віконцем, вкритим товстими гратами. Судячи з вигляду каміння на підлозі і стінах, це було десь неподалік. У кутку кімнати, поклавши голову з довгим темним волоссям на коліна, сиділа дівчинка. На руках у неї були ланцюги.

— Ув’язнена? — тихо спитала Гелео.

— Так… Мені здасться, це та, що зникла кілька тижнів тому.

— Треба швидше забиратися звідси.

— А може… Може, спробуємо її звільнити? — в Аеніль прокинулося героїчне поривання.

— По-моєму, краще повідомити викладачів.

— Але ж це десь зовсім поруч…

— Ну… давай спробуємо.

Дівчата вийшли з кімнати і пішли далі вузеньким коридором. Вони уважно приглядалися до дверей. У видноколі було помітно частину дверей — повністю з заліза, не переплутаєш. Учениці пройшли до кінця коридору, але таких дверей не було. Дівчата вже збиралися повертатися, коли Аеніль згадала про бічний прохід, який вони бачили перед кімнатою з видноколами. У кінці цього темного і вузького коридорчика подруги й справді знайшли повністю залізні двері.

Ці двері не були замкнені на якісь замки чи чарівні закляття. Лише важкий металевий засув заважав їх відчинити.

Дівчата ледь відсунули засув і зі ще більшими труднощами та скрипом відчинили важелезні двері. За ними виявилися ще одні, у вигляді міцної залізної решітки. От ці вже були замкнені. Гелео стала розглядати замок, а її подруга спробувала привернути увагу дівчини, що непорушно сиділа в кутку та ніяк не реагувала. Аеніль тихо сказала:

— Агов!

Дівчина повільно підняла голову і глянула вбік дівчат крізь своє волосся, яке вона і не намагалася прибрати з обличчя. Розібрати, що виражав той погляд, було неможливо. Але те, що через кілька хвилин вона повернулася у попередню позу, свідчило, що дівчина не звернула особливої уваги на подруг.

Щось у рухах дівчини змусило Аеніль засумніватися у своєму рішенні її звільнити. Хтозна, навіщо її тримають тут під замком. Може, й не через те, що її ув’язнили…

У цей час щось клацнуло — Гелео змогла відчинити замок.

Перш ніж Аеніль встигла її зупинити, лебенійка відсунула двері і зайшла у кімнату. На щастя, нічого страшного не сталося. Ув’язнена дівчина не кинулася на Гелео, щоб загнати ікла і пазурі їй у шию (як на мить уявила собі Аеніль). Аеніль почекала кілька хвилин і теж зайшла усередину.

Гелео розглядала дівчину з певної відстані, але нічого не говорила.

— Що ти тут робиш? — спитала Аеніль.

— Арбітр мовчить, отже, можна діяти, — несподівано сказала дівчина. Голос у неї був глухий і безбарвний, з якимось потойбічним відтінком.