Розділ 6 МІСТЕРІЯ ПІДЗЕМЕЛЛЯ

— Я не думаю, що тут існує велика загроза. Ці шматки туману потрапили сюди через щілини v стінах чи підлозі. Це приміщення відносно безпечне. Але нам справді пора йти.

Гелео повернулася до столика, за яким вони сиділи, і допомогла Аеніль прибрати рештки їхнього обіду. Однак коли вона згрібала крихти з інкрустованої кольоровим камінням поверхні стола, то щось клацнуло, і дівчата побачили, як камін від’їхав убік і відкрив за собою прохід у світлий коридор. Поверхня на вході ледь помітно коливалася. Це могло означати, що хід веде у чарівний простір.

Аеніль підозріло глянула на хід і сказала:

— Мабуть, краще звідси швидше забиратися.

— Зачекай, це може бути вихід з підземелля, — заперечила Гелео.

— Ти впевнена? То ж чарівний простір, він не відомо куди нас заведе.

— Ні. Простір реальний. То просто якісь захисні чари. Мені здасться, якщо ми зможемо їх проминути, то десь там буде вихід.

Дівчатам вдалося пройти прозору завісу. Це було схоже на душ з прохолодної води. Тільки не мокрої. Коридори тут були світлі і чисті, одразу помітно, що за ними доглядають. Простір справді був реальний, Гелео не помилилася. Чарівний Аеніль відчула б одразу.

Вони проминули кілька кімнат, одну невелику залу, але виходу нагору ніде не було видно. Дівчата вже почали сумніватися, чи варто було сюди йти. Несподівано у тиші коридорів вони розчули віддалені голоси. Спершу думали тікати — хто знає, хто може там бути, вони ж і поняття не мали про це місце. Але голоси здавалися звичайними і ніякої загрози не відчувалося, тому учениці підійшли ближче.

Невдовзі вони вже чули їх добре. Аеніль наблизилася до повороту й обережно визирнула у невелику залу на перетині двох коридорів. Вона здивувалася, коли побачила там Сабіллу, що діловито колупалася в носі. І зраділа, що це знайома людина, нехай і така специфічна, але ж не невідомо що. Проте, з ким розмовляла Сабілла, Аеніль не бачила, а визирнути більше не наважувалася.

— Зрозуміла? — пролунав жорсткий жіночий голос.

Сабілла видала якийсь нерозбірливий звук. Це мала бути згода.

— З Містерією жарти погані. Якщо не зробиш, що я наказала, то начувайся, бо жалкуватимеш, що народилася!

Голос жінки звучав загрозливо, але Сабілла й вухом не вела. Вигляд в учениці був ще зухваліший, ніж зазвичай. Видно, що вона ледь стримувалася, аби не огризнутися. Дівчина зосереджено стала виколупувати бруд з-під нігтів.

— Зустрінемося через тиждень, — гаркнула жінка.

Почувся звук кроків, що віддалялися. Схоже, що Сабілла чимось роздратувала ту особу. Учениця показала язик услід жінці, потім розвернулася і пішла в інший бік. Аеніль і Гелео ледь сховалися за поворотом, коли Сабілла пройшла повз них, тихо лаючись.

Коли всі кроки стихли, Гелео сказала:

— Думаю, що треба йти в той бік, що дівчина. Вихід має бути десь там.

Аеніль з нею згодилася, і вони обережно пішли проходом, у якому зникла їхня однокурсниця. Проте цей коридор мав кілька бічних, тому важко було напевно сказати, чи в правильному напрямку вони йдуть. Тут було також чимало дверей, у які подруги не зазирали. Але одні з них їм трапилися відкритими. Аеніль з цікавістю зазирнула туди і відкрила рота від подиву.

Це була повністю кругла невелика кімната без вікон і яких-небудь меблів. У повітрі плавали тьмяні кола, деякі з яких були не темні — у них були зображення. Щось схоже на чарівні кришталеві кулі чи подібні чари. Вони показували окремі місця в Академії — вестибюль, учительську алхіміків, якісь коридори і кімнати.