Розділ 6 МІСТЕРІЯ ПІДЗЕМЕЛЛЯ

Ембла здивовано дивилася їй услід. Вона зовсім нічого не зрозуміла і за кілька хвилин, стенувши плечима, продовжила снідати. Тільки Нітетіс, яка спостерігала за всім з сусіднього столу, стривожено підвелася і вийшла одразу за Аеніль.

Перші дні з Іно пройшли жахливо. Хоча, крім вранішньої фрази Савлія у понеділок, більше образ Аеніль не чула, вона не розуміла, як їй вдавалося втриматися від сліз при сторонніх протягом цього тижня. Мабуть, лише завдяки підтримці Нітетіс, а трохи згодом і Ембли, до якої нарешті дійшло, як переживає її подруга. Все одно майже половину часу Аеніль проплакала. Не вдавалося їй і нормально спати вночі — заважав страх перед наступним днем.

І хоч завтра була субота, цієї ночі Аеніль теж майже не спала. Вранці, ще на зорі, вона піднялася й одягнулася. Від безсоння була принаймні одна користь — Аеніль встигала вранці сходити на кухню і взяти сніданок дія Іно. З цією метою дівчинка й сьогодні вийшла з кімнати.

По дорозі на кухню Аеніль зайшла у жіночу вбиральню, що була біля навчальних класів. Це тут вони з Емблою знайшли колись таємний хід. Останнім часом вона геть забула про це.

Аеніль стала вмиватися біля дзеркала. Вигляд у неї був не найкращий — темні нездорові кола під червоними від безсоння очима, тремтячі руки і міцно стиснуті губи. Їй не хотілося дивитися на своє відображення.

Коли вона зайшла до кабінки, то почула якийсь шум і скрип. Дівчинка піднялася і визирнула у щілинку дверцят. Цей шум вже був для неї знайомий — умивальник з дзеркалом від’їхав і відкрив прохід у якесь темне підземелля. Серце Аеніль завмерло і вона затамувала подих, вмить забувши про проблеми, що мучили її кілька секунд тому. З темного проходу з’явилася постать. Це була жінка у запиленому і брудному плащі. Аеніль мало не скрикнула, коли впізнала її — магістерка Ірене Урегус, що читала у них спецкурс «Чарівництво і чародійство в алхімії». Жінка обтрусилася, як могла, перед дзеркалом і вмилася, бо обличчя теж було брудне. Аеніль помітила, якою стомленою і стривоженою, навіть наляканою виглядала викладачка. Вона зачинила прохід, оглянулася, чи ніде не видно зайвих слідів, і швидко вийшла з вбиральні.

Аеніль трохи почекала, а потім побігла до вітальні, на мить забувши про основну потребу, що привела її сюди. Через це довелося повертатися.

Коли вона нарешті дісталася вітальні, їй вдалося спіймати ще сонну Емблу і все розповісти.

— Магістерка Урегус? Ти впевнена? — Ембла була здивована і трохи налякана.

— Так. Я думаю, нам необхідно відвідати той таємний хід і дізнатись, що там.

— Може, краще розповісти комусь з викладачів?

— Що розповісти? Може, то простий таємний хід, яким користуються усі. Треба спершу глянути, що там, — Аеніль не знала, звідки в неї знову з’явилася така цікавість до того ходу.

— Не знаю…

— Давай. Ти ж хочеш знати? Ходімо, сьогодні субота, маємо вільний день.

— Ну добре, — здалася Ембла, — тільки після сніданку.

Аеніль довелося погодитися.

Після сніданку Аеніль домовилася з Нітетіс, що та догляне за Іно, взяла кілька бутербродів і пляшку з водою на дорогу і потягла Емблу за собою. Настрій у останньої був не найкращий.

Коли ж вони зайшли у вбиральню і Аеніль почала нащупувати те місце, що дозволяло відкрити таємний хід, Ембла, зовсім несподівано дія подруги, різко сказала:

— Ні. Я не піду туди, — і вибігла з кімнати.

Аеніль завмерла, розгублена. Мабуть, вона недооцінила страх Ембли перед цим ходом. Але комусь все одно потрібно його перевірити. І більше може не випасти вільного дня як сьогодні. Проте сама Аеніль не наважувалася туди йти.