Розділ 2 Наздогнати та випередити

— Так, найкращий сищик імперії! — закивав радісно Єрофеєв. — Хороший мужик!

— Імперіалістичний поплічник! Він же в охранці київській служив!

— Ну, я теж в імператорській армії служив і царю присягав, але то ж коли було. А Іван Карпович…

— Та хай йому грець, тому сищику. То, кажеш, трупи оживляли? — перепитав комісар, і очі в нього загорілися.

— Так. Десятки тисяч звезли в одне місце з усього фронту, обробили газом і вони посунули вперед. Насправді ці мертві, їх Іван Карпович трупаками називав, то вони так собі солдати. Ходять неквапливо, стріляти прицільно не можуть, наказів не розуміють. Ідуть собі прямо, і все. Але коли їх багато, то не зупинити, бо ж кулі їх не беруть.

— Як не беруть?

— А так! Ти по них з кулемета січеш, а вони сунуть вперед. Кулі через тіло пролітають, і все. Хіба що кулями навпіл перерубаєш, тоді труп упаде. І багнетом його не зупиниш, бо не помічає він твій багнет! Ти його на багнет, а він далі на тебе лізе. Тільки якщо голову відтяти або ноги, так можна було зупинити цих негідників. І ніяк інакше! І нехай би один чи десять, а їх же тисячі, сотні тисяч. У них на дорозі полк був, так змели полк і не помітили! Але ми їх зупинили. Іван Карпович придумав як! Якби не ми, німці б Петроград тоді взяли!

— Ти, Андрію, цим дуже не хвалися. Бо ж чим раніше царська влада війну б програла, тим швидше б революція почалася. А ти, виходить, царя захищав! — докірливо сказав комісар.

— Та, Боря, я ж тоді не знав ані про революцію, ані про комунізм. Просто воював, думав, що за Вітчизну.

— Я розумію, — кивнув Ліберман. — А отой газ, яким німці мерців в атаку піднімали, його не залишилося?

— Ні, Іван Карпович все знищив. І газ, і вчених, які його розробляли, і обладнання все.

— Як знищив? — скривився Ліберман. — Для чого?

— Сказав, що диявольська вигадка і проти Бога злочин, бо мертвим спокій треба давати. Ну, щоб ніхто більше не скористався тим газом, він все і знищив. Його генерали лаяли, до тюрми обіцяли посадити, бо самі ж хотіли проти німців скористатися. Але Іван Карпович не злякався. Так нам і казав, що його лаятимуть, але знищив, бо не можна людям деякі речі в руки давати. Слабка людина і на погане швидка. Так він казав.

— Дурень твій Іван Карпович. Справжній реакційний дурень! — строго сказав Ліберман. — Уявляєш, як би нам нині той газ у нагоді став? Та якщо б ми могли мертвих підняти і в наступ кинути, так одразу б всіх ворогів революції знищили!

— Недобре це якось, мерців з могил піднімати, — засумнівався Єрофеєв.

— Недобре справу революції не захистити. А все, що революції на користь, то добре і дозволено! Ми вже про це з тобою говорили, Андрію!

— Так, говорили, — кивнув комполку.

— А де тепер той Іван Карпович? Треба ним зайнятися.

— Як зайнятися? — здивувався Єрофеєв.

— А так, що арештувати, допитати. Він — хитрий лис, може, таки залишив або зразок газу, або рецепт його виготовлення. Дам телеграму до Москви, нехай розшукують. — Ліберман зробив запис у нотатнику. — А ти продовжуй про Чета того.