Розділ 2 Наздогнати та випередити

— Завтра виступаємо. Доженемо їх! Нікуди не дінуться, — Ліберман стукнув кулаком по столу, аж чарки підстрибнули.

— Піду скажу хлопцям, щоб готувалися, — комполку вийшов з кімнати. Вже на вулиці сказав сам собі: — Спробуй ти Чета наздогнати! — зітхнув і закрутив головою.

Віддавши всі накази і перевіривши охорону, Єрофеєв сів покурити. Спочатку в садку, але там вже почали тхнути трупи, жара ж бо. Зайшов у двір, там скрутив цигарку. Затягнувся тютюновим димом.

З цим Четом він був добре знайомий. Ще на царській війні потоваришували. Згадав, як георгіївськими кавалерами прибули на відпочинок у якесь білоруське містечко неподалік від лінії фронту. Ось вже Андрій познайомився з якоюсь дівчиною, танцювали.

— А ходімо до мене, — запросила дівчина, яка вже розповіла, що працює покоївкою у багатих людей.

— А панна не лаятиме?

— Панна тільки зрадіє, — посміхнулася дівчина. — І товариша свого бери, — вона кивнула в бік Че’га.

Чого б і ні? Радо пішли і невдовзі вже були у великому будинку, радше палаці. Там зустріла їх красива, чорноволоса жінка в аж занадто відкритій сукні. Пили солодке вино, їли фрукти, деяких Андрій і назв не знав. Потім Єрофеєв з покоївкою попрямували до кухні, а Чет із пані до її спальні на другому поверсі.

Єрофеєв вже кохався зі служницею, коли почув нагорі крики та постріли.

— Пан прийшов! — злякалася покоївка, але солдата не відпустила. — Ні, ще!

Ледь Єрофеєв вирвався з палких обіймів, побіг сходами нагору. Там побачив чоловіка в офіцерській формі, який валявся на підлозі та плакав. З носу його юшила кров. Чет голяка стояв біля стіни, тримав ногу на револьвері.

— Уявляєш! На самому цікавому увірвався! — зареготав Чет. Пані сиділа на ліжку і не виглядала дуже вже засмученою тим, що відбувалося. З презирством дивилася на чоловіка, який стукав кулаком по підлозі і плакав, наче гімназистка. Зі сліз та крові утворилася ціла калюжка.

Потім приїхала поліція, викликана сусідами. Невдовзі Єрофеєв і Чет опинилися у тюремній камері. Лежали на нарах в одних кальсонах, вошей били.

— Так що, розстріляють нас? — спитав Єрофеєв. Спокійно так, наче просто цікавився, котра година.

— Та бозна, — відповів Чет з тим же градусом зацікавленості.

Відчинилися двері і до камери зайшов полковник Шемаханський. Вже у віці, але бравий, починав службу ще на останній турецькій війні, повоював у Туркестані і в Порт-Артурі. З перченим характером офіцер, он вуса як стирчать, очі ледь блискавками не кидаються.

— Ну орли! Ну орли! Ну не можете без пригод! — загримів він, але за роздратуванням можна було помітити і захват.

— Так точно, пане полковнику! — відповіли обидва бійці, що зістрибнули з нар, стали струнко, як того вимагав статут.

— А знаєте, що за законами військового часу я вас розстріляти мушу! — гнівно спитав полковник.

— Так точно! — відповіли у два голоси, урочисто.