Розділ 2 Наздогнати та випередити

— Ну сучка! — зашепотів Єрофеєв і поставив коня дибки.

— Я ж казав! — закричав Ліберман. — Небезпечна! Підступна!

Єрофеєв озирнувся. Побачив невеликий загін у полі. Це поверталися з розстрілу солдати і матрос Жникін, які ще заходили до ярку попити води з колодязя.

— Де вона? — кинувся Єрофеєв до Жникіна.

— Хто? — здивувався матрос.

— Сучка та! Міра!

— Наказ же був до штабу доправити! — Жникін не міг второпати, що сталося, а потім побачив труп вістового. Одразу зрозумів, що сталося, плеснув себе долонею по лобу. — А Загорулько де?

— Який Загорулько? — спитав Ліберман.

— Боєць Загорулько! Я ж з ним її відправив! Він на возі був! — закричав Жникін і схопився за маузер.

— З Четом? — тихо перепитав Єрофеєв і скривився.

— З ним! — заволав Жникин.

— Може, вона його в полон узяла? — спитав комісар.

— Чета в полон не візьмеш, — сумно відповів комполку.

— Зрадив! Зрадив, селюк задрипаний! — заверещав Жникін.

— У погоню! — наказав Ліберман.

Вони зірвалися з місця, мчали по сліду воза, але швидко знайшли його порожнім і без коней, яких втікачі випрягли.

— Пересіли! — закричав Єрофеєв. — Обшукати тут все!

Вже увечері Єрофеєв і Ліберман сиділи у куркульській хаті, яку займав штаб, та пили спирт. Зайшов матрос Жникін, весь в пилюці, ледь на ногах тримався від виснаження.

— Все обшукали! Як крізь землю провалився той Загорулько!

— Це він уміє, — кивнув Єрофеєв.