Розділ 2 Наздогнати та випередити

Одного разу на Дикому Сході

— Ти надійного бійця послав за нею?

— Надійного. Мій вістовий, вже другий рік при мені, повністю відданий справі революції.

— Просто та ще дівка, вона може і звабити. Коли сиділа в сараї, так забила памороки охоронцю, що він дозволив їй втекти. Пам’ятаєш же?

Єрофеєв закивав, бо пам’ятав добре, що це за змія була, дівка ця. Поставили її охороняти молодого солдата, з московських робочих. Дисциплінований, письменний, про революцію навчений. Начебто надійний. Але от біля сараю притиснувся вухом до стінки, слухав спокусливий шепіт зсередини, потім заглядав у щілину. Там Міра розстебнула свою сукню і показувала груди. Підставляла їх під промінь сонця, що випадково заглядав у сарай через дірку в даху. Солдат припав оком і важко дихав. Поліз рукою в штани, почав робити рухи. Міра засміялася. Дуже звабливо. Так що всі памороки солдату забила.

— Навіщо ж так. Іди до мене, — зашепотіла хрипким голосом.

Солдат гучно ковтнув слину, озирнувся, чи немає кого поруч. Потім крадькома підійшов до дверей, відчинив їх, зайшов до сараю. Солодко посміхнувся, почав знімати штани. Із темряви вистрибнула Міра і вдарила нижче пояса. Солдат зі стогоном зігнувся, Міра вихопила його гвинтівку, вдарила прикладом у голову. Солдат повалився на землю, наче оклунок з дертю. Міра зв’язала руки ременем, затягла подалі в сарай, з гімнастерки зробила кляп. Обережно визирнула з дверей, прикрила їх і побігла до ближчого гаю.

— Лише випадково роз’їзд на дорогі її знову схопив, — нагадав Ліберман.

Одразу семеро вершників на дорозі з лісу. Виїхали з-за дерев і вирячилися на Міру. Не просто вирячилися, а ще і гвинтівки наставили.

— Ти куди? — спитав один. Міра кліпнула очима, а потім показала рукою їм за спину, наче хтось там був. Добре показала, бо ж досвідчені бійці, а всі, як один, озирнулися, наче за наказом. А Міра стрибнула з дороги в кущі, побігла. Позаду крики, постріли, кулі над головою засвистіли. Міра тікала, швидко бігла, коли дерева і кущі несподівано закінчилися, попереду поле. І два десятка солдатів, перелякані пострілами, залягли, наставили на ліс свої гвинтівки.

— Стій! — крикнули їй.

Зупинилася Міра, смачно плюнула на землю і засміялася.

— Господи, як же не щастить! — підняла руки вгору.

— Небезпечна дівка, — нагадав Ліберман. — Гірша за змію, небезпечніша за кулю.

— Не хвилюйся. Боєць надійний. За революцію горою, не зрадить, — запевнив комполку.

До кімнати забіг солдат.

— Товаришу командире, Гнідко прискакав! Сам! У крові весь!

— Чорт! — Єрофеєв підхопився і побіг з хати.

— Що таке, Андрію? — поспішив за ним Ліберман.

— По конях! — закричав Єрофеєв з ґанку.

За хвилину вже мчали полем. Знайшли тіло вбитого вістового. І голову трохи осторонь.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Одного разу на Дикому Сході» автора Івченко Владислав на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 2 Наздогнати та випередити“ на сторінці 4. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи