Розділ «Монстр»

Вона совала дзьобик датчика в ритмі, що відповідав знакам Морзе в літерах її імені.

«Що за дідько?», — сказав радист обсерваторії, дивлячись на кривулі самописця, що раптом заходилися витанцьовувати в незвичному ритмі. АРМС, наче збожеволівши, замість звичайної послідовності «температура— тиск — вологість» передавала… три температури, три тиски, дві температури, тиск, дві темпаратури, тиск.

Радист вилаявся і шпурнув на стіл олівця, яким обводив кривулі, що виписував самописець. Щось коїлося з АРМС. Схоже, вийшов з ладу блок модулятора передавача. Радист кілька хвилин дивився на криві, що витанцьовували в дивному ритмі. І раптом йому здалося, що в цих витанцьовуваннях є якийсь зміст. Витанцьовування повторювалися раз за разом в тій самій послідовності. АРМС, здавалось, збожеволіла і в перекладі на ритм морзянки передавала… Передавала… О, господи, вона передавала — «Софа»! Може, вони?

— Гей, тих трьох з метеостанції так і не знайшли? — гукнув радист оператору, що на прозорому пластиковому крузі наносив траєкторію руху радіозонда.

За п’ятнадцять хвилин вертоліт піднявся над обсерваторією і пішов у напрямку АРМС.

Післямова

Вертоліт доставив до лікарні знайдену на даху АРМС дівчину-метеоролога. Вона змогла говорити і рухатися лише через кілька діб. Те, що дівчина розповіла лікарям, ними спочатку було визнане маренням. Але після обстеження печери люди Хронопуло дійсно знайшли двадцять крижаних саркофагів з тілами двадцятьох жінок, залишки вогнища, кілька зотлілих козячих шкір і чимало спорожнілих гнізд грифів з відкладеними яйцями. Очевидно, коли Бімі почав збирати свою страшну колекцію, він прогнав зграю грифів, які й наполохали всіх птахів довкіл. Птахи, в свою чергу, почали полювати на метеликів і розігнали їх з гірських лугів.

Та історія на цьому не закінчується. Начальник місцевої міліції, який нарешті наважився з’явитися в управлінні у відремонтованому автомобілі, а не в «газику» в блоці для заарештованих із загратованими вікнами, розповів, що років п’ять тому в одному з відділень з’явилася двадцятип’ятирічна дівчина з місцевого клубу альпіністів із заявою про згвалтування її божевільним Бімі в базовому таборі на висоті чотирьох з половиною тисяч метрів. Божевільного того дня бачили в містечку, і заяву не взяли до уваги, порадивши потерпілій краще пригадати, чи не причетний до цього хтось з її друзів-альпіністів.

Того ж року потерпіла народила хлопчика. Дитина мала непропорційно розвинену грудну клітку, довгі ноги і ознаки затримки психічного розвитку. Незважаючи на це, за свідченням сусідів, мати була винятково прив’язана до своєї дитини. Після описаних вище подій жінці було запропоновано, враховуючи можливу небезпечність палеоантропа, відправити дитину в одну із спеціальних закритих лікарень. Давши згоду, жінка того ж вечора зникла з містечка з дитиною, запасом їжі і альпіністським спорядженням у напрямку гір. Усі пошуки її закінчилися безрезультатно.

Місцеві міліцейські чини зам’яли цю історію. Але за свідченням експертів, що займаються проблемою вивчення палеоантропа, його дитина розвивається значно швидше, ніж людська, і вже через десять-дванадцять років за фізичним розвитком перебуватиме на рівні двадцятирічного чоловіка, маючи розумові здібності шестирічного малюка. Враховуючи, який сильний вплив на людину-палеоантропа можуть мати зовнішні подразники (згадаймо історію з колекцією), слідчий Хронопуло висловив особливе занепокоєння цим. Він запропонував експертам спрогнозувати, який вплив на цю істоту може мати хоча б дитяча книга того чи іншого змісту. Останнього разу, коли бачили малюка з матір’ю, він тримав під пахвою ілюстровану книжку-казку Шарля Перро «Кіт у чоботях і Людожер».

Друге його застереження стосувалося того факту, що жінку з дитиною так і не було затримано. За його припущенням, альпіністське спорядження було лише камуфляжем, і жінка під покривом темряви повернулася до містечка і виїхала поїздом. І відтак може оселитися в першому-ліпшому місті. Дванадцять років — невеликий термін. Десять вже минули. Залишилося два.

Харків-Джелалабад-Харків.

1995 р.