Розділ «Монстр»

— Ти злякалася, чому? — доброзичливо запитав він. — Ти будеш красивою.

— Бімі, що це в тебе тут? — пручаючись і ледве переборюючи жах, вигукнула Софія.

— Колекція, колекція, колекція, — скоромовкою відповів Бімі, киваючи головою. — В колекції експонати. Багато — красиво.

— О, господи, — Софія почала розуміти. — Ці експонати, де ти їх брав? — зуби в неї цокотіли.

— Скрізь, — відповів Бімі. — В місті, скрізь, де бачив гарний експонат.

— Вони не хотіли? Пручалися?

— Дурні, — констатував Бімі. — Колекція — красиво. Експонати — красиво. Ти — гарний експонат.

— Я не експонат, — заперечила Софія.

— Експонат, експонат, — запевняв її Бімі.

Софія відчувала, що на камені вода вже береться льодяною кіркою, а величезна рука лише одним необережним рухом може зламати їй шию. Невже це кінець? Вона гарячково шукала шлях до порятунку. Та порятунку не було.

— Бімі, в тебе була мати? — вона сама не знала, навіщо це запитала. У всякому разі, не для того, аби звертатися до материнських почуттів божевільного.

— Так, була — мати Ельвіра.

— Її звали Ельвірою? Вона любила тебе?

— Так, любила. Дуже любила. Ось так любила, — він відпустив Софіїну руку і погладив сам себе по голові. — Її роздер ведмідь.

— Ні, не роздер, — Софія вільною рукою погладила його по голові.— Я схожа на твою матір?

Бімі замислився.

Софія, продовжуючи гладити його по голові, сказала:

— Ні, не роздер. Я твоя мати.

Лещата, що не давали їй рухатися, розтислися.

— Ти моя мати?