Розділ «Монстр»

Розділ 18

Софія проспала, може, годину, а може, і дві. Прокинулася вона від відчуття, що в її кімнаті хтось є. Втім, спочатку вона подумала, що тихий звук, який розбудив її, є продовженням сну. А наснився їй гарний сон, неначе вона з якимось хлопцем — здається, Ігорем (але, звісно, не з тим Ігорем — Маріїним чоловіком, для Марії в її сні не було місця), їде на білому автомобілі з відкритим верхом. На ній — весільна сукня з довгим білим шлейфом, що в’ється позаду, на ньому — чорний фрак з білою квіткою в петлиці. Звісно, зовнішність у Ігоря була та сама, але лише зовнішність. Вони виїхали за місто і зупинилися в якомусь лісі. То був дивний ліс — замість дерев росли величезні папороті, а всі кущі виявилися кущами троянд. Троянди були без колючок і виключно білого кольору.

Ігор почав цілувати її. Софія відчувала, що він кохає її, що цей хлопець буде ніжним. Надзвичайно ніжним. Вона відчувала, як його руки розстібають її сукню, і ці дотики не були їй неприємними. І в цей час Софія зрозуміла, що вони не самі, почула тихий звук, що свідчив про чиюсь присутність, і прокинулася.

Приємний, найчудовіший, найпрекрасніший за останні місяці сон зник. Софія ледве не розплакалася. Сльози зупинило лише те, що відчуття чиєїсь присутності не зникло.

Софія підвелася на ліктях і побачила, що спала одягнутою. Але чому їй так моторошно? Чого вона боїться? Пройшло стільки часу, відколи вона тут, а не може звикнути до того, що на станції не може бути сторонніх. Софія окинула поглядом кімнату — вікно було прочинене. Може, то якийсь дурнуватий птах сплутав день та ніч і розбудив її? Софія почала вдивлятися в темряву за вікном. Але, звісно, нічого не побачила. Непросто все ж звикнути до того, що за вікном морок — суцільна темрява без жодного вогника. Не видно навіть зір — мабуть, через той клятий туман.

Вона відкинула ковдру, встала з ліжка і зачинила вікно.

О господи, як хочеться знову потрапити в той сон! Софія упала на ліжко обличчям униз і заплющила очі. Та, пролежавши так кілька хвилин, знову почула той самий звук — ледь чутне шурхотіння — немов тихі кроки. Звук долинав, вона тепер була впевнена в цьому, з коридора. Цьому шурхотінню не було місця в її сні. І, врешті-решт, їй довелося відмовитися від думки так запросто повернутися до папоротево-трояндового лісу. Від цього Софії знову захотілося заплакати. Коридором, напевне, бродять ті кляті сестри і заважають спати. Вона подумала про те, що, мабуть, не чула за останній час більш відразливого звуку, ніж це човгання в коридорі.

Ну, цього разу вона їм не подарує! Софія стисла кулаки і сіла на ліжку. Через прочинені двері вона побачила, як промайнула якась тінь. А може, здалося? Ту тінь чи якийсь рух Софія бачила лише мить і зовсім не була впевнена, що це їй не приверзлося. Софія затамувала подих і прислухалася. І знову почула шурхотіння. Воно тривало лише мить. Софія тихо погукала:

— Ліно?

Відповіді не було.

— Тіно, це ти?

Іноді вона починала ненавидіти сестер. Особливо ось за такі витівки.

— Ліно, Тіно, якого дідька, виходьте негайно!

Шурхотіння продовжувалося, а відповіді не було.

— Ну, це вже занадто!

Софія рішуче підвелася. «А раптом це продовження сну? — спало їй на думку. — Або інший сон…» Софія, аби пересвідчитися, що то не сон, торкнула рукою щоку. Що за безглузда думка? Звісно, що то не сон, вона чудово знає, що не сон.

Софія навшпиньки підійшла до прочинених дверей і визирнула в коридор. Вона вдивлялася в темряву, поки не заболіли очі. Потім рішуче прочинила двері, провела рукою по стіні, намацала і натиснула вимикач. Світло залило коридор і, звісно, там нікого не було. Софія вийшла на ганок — нікого. Щоправда світло розсіювало морок лише на кілька метрів навколо. Софія стенула плечима, не знаючи, що думати, і повернула назад. Зробила кілька кроків і завмерла на місці. Знову до неї долинуло шурхотіння, і вона знала точно, що воно йшло з кімнати сестер. Софія підійшла до дверей і зібралася вже штовхнути їх, та зупинилася. По-перше, її зупинило припущення, що вона зараз може побачити там досить відверту сцену лесбійського кохання. А по-друге, нізащо не хотіла заходити до кімнати сестер після того, о трапилося між нею і Тіною в телетайпній. Вона боялася, що та історія може мати продовження.

Софія прихилилася до стіни, не знаючи, що робити. За що вона зібралася нагримати на сестер? Може, за те, що не дали їй до кінця додивитися сон? Але ж вони не дуже й шуміли. А що вона не причинила двері до своєї кімнати, так сама винна. «Хай йому біс, — подумала Софія. — Сама вигадала неіснуючу проблему. А все, мабуть, через цю кляту самотність та ці скелі навкруги. Не дивно, що майже кожен метеоролог, який проводить кілька років на важкодосяжній станції, потребує допомоги психолога».

Вона повернулася до своєї кімнати, закрила двері і вікно на защіпки, роздягнулася і залізла під ковдру. Софія довго лежала, прислухаючись і чекаючи сну, але заснула, лише коли почало розвиднятися.

Прокинувшись, вона відразу згадала і про сон, і про шурхотіння з кімнати сестер. Позирнула на годинника — чверть на одинадцяту. Саме зараз Ліна має передавати зведення до обсерваторії. Значить, є небагато шансів наскочити на непристойну сцену. Софія одяглася, вийшла в коридор і постукала до кімнати сестер. Відповіддю була тиша. Софія стенула плечима і штовхнула двері. В кімнаті сестер не було. «Що б це мало означати?» — подумала Софія. Ну добре, Лінка могла чергувати і не лягти, а Тіна? Адже вона зазвичай ніколи не прокидається раніше одинадцятої… Софія раптом згадала, що Тіна вчора шукала сестру. Виходить, що Ліна так і не знайшлася? Треба запитати у Тіни. Софія вийшла на подвір’я. Туман все ще вкривав територію станції, але вгорі вже був набагато рідшим. Принаймні, було видно сонце і верхівки гір.