Розділ «Книга перша Тінь Триглава»

А той і всміхнувся.

— Січ, — каже, — мати, а Великий Луг — батько… отут треба проживати, тут же треба й умирати!

Тут почав Ох каменем падати униз, що Михасеві й дух забило. Крутнулася земля й опинилася десь ізбоку, почав Дніпро більшати, острови та плавні… ще мить — і стало все на місце, а Михась утямив, що стоять вони на піщаному березі, а оддалеки й січове городище видно.

— Та бороду ж пусти, чортова дитино! — каже Ох.

Насилу розціпив пальці Михась, бо прямо заклякли, так міцно за тую бороду собачу тримався..

— Спасибі ж тобі, діду, — каже характерник, — що так гарно доправив нас, куди треба! Можеш собі йти.

Нічого не сказав Ох — плюнув тільки та й провалився у землю. А характерник по кишені поплескав і каже:

— Гарно ми обловилися сьогодні! Як грошенята бряжчать у капшуці, то якось воно й веселіше…

— А як ти дізнався, що мене чорти вхопили?

— А я з корчми побачив, як ти у комиші подався… Та й утямив зразу, що то тебе чортяка манить. Якраз рябий біс жаби ловив попід берегом, то сів я на нього та й звелів до Оха одвезти…

В Михася й очі на лоба полізли.

— А чом же ти не гукнув мене?!

— Знав я, сину, куди тебе понесуть, — каже Обух. — Та не вчинили б чорти тобі ніякої шкоди, бо дурні дуже!

— А як же се тебе Ох послухався? Се ж над усіма чортами чорт!

Усміхнувся характерник і каже:

— Так я ж усією нечистою силою заправляю на Запорожжі. Всі чорти, біси, водяники, хованці,[40] бездонники[41] та росалки батьком узивають мене і що скажу, те й сповняють слухняно… Та й хіба кепсько вийшло? Грошенят он злупили з них!

— Та добре воно, — каже малий козак, — тільки ж ляльку сюю могли вони одняти!

— Не одняли б, тому що немає у них сили проти нього. Та й хотів ти чортів побачити?

— Хотів, — каже Михась.

— І що?