Розділ «Книга перша Тінь Триглава»

Тільки беру гроші.

Я поганих не люблю,

Тільки все хороші!

І давай гопки вибивати на галявині. Перелякався було Михась із того дива, бо несвітське було то видовисько, та оговтався й убік хутенько відійшов, щоб не затоптали. А чортівня знай гопака витинає, аж курява стовпом здіймається. Дивиться на них малий козак і втямити не може, що за халепа з ними скоїлася. Вже з чортів і піт цебенить, вже которі й на ногах не держаться, вже Ох і по бороді топчеться, а сопілка грає та й грає.

Урешті перевів дух клятий дідок та як закричить:

— Годі, годі ж бо!

— А що? — питається голос із лісу.

— Пропадемо ж усі ні за гріш!

Тут сопілка й замовкла. Попадали чорти і язики набік повисолоплювали, а дідок хтів було до хати шаснути, та на бороду наступив і заорав носом у землю.

— А що, вража кров, натанцювався? — питає той голос.

Глянув Михась, коли ж на галявину Обух виходить.

— Прости мене, батьку, хоч і не знаю за що! — каже дідок.

— Не знаєш?! — перепитав характерник. Та й показав на Михася. — А се хто?

— Ну, зловили мої хлопці його коло Січи… то й що? Нам теж якось на світі жити треба! Ти ж знаєш, що як душі хрещеної нема на поживу, то пропадаємо ми!..

Потемнів характерник на лиці.

— Оху, — каже, — ти що се коїш?! Що ти твориш, собачий діду, га?

— Про що ти, батьку? — питається Ох перелякано.

— А ти не знаєш, що се за козак, еге?

— Ні,— каже Ох, — не знаю!

— Се джура мій!