Розділ «Книга перша Тінь Триглава»

— Агов! — крикнув він знову.

І нічого не почув у відповідь.

— Втопився… — каже. — І що ж отсе робити тепер?

Коли ж зашелестів очерет поруч, і той самий голос каже йому:

— А нічого робити не треба!

Озирнувся малий козак, і чуб його дибом устав на голові — стояв перед ним чортяка.

Здоровий мов кабан був той пекельник, на голові роги мов у корови, і хвіст волячий іззаду.

— А що, — каже, — попався, собачий сину?

Та й простягнув лапи до нього. Михась довго не думав — замахнувся веслом та як зацідить чортяку по уху! Той тільки гикнув та й повалився горізнач.

— Браття, — кричить, — рятуйте, бо вбивають!

Тут затріщав очерет зусібіч, заплескалося щось у воді, залементувало, мов на гвалт, — незчувся Михась, як набігла чортів ціла купа! І чорні як вугіль, й зелені, мов жабуриння, й рябі, мов бички-бузівки, й строкаті, мов березневі зайці, і ще якісь шолудиві, каправі да капшиві — навалилися на нього, весло видерли і руки назад скрутили. Підвівся первий чортяка, обтрусився, мов пес, що тільки бризки навкіл полетіли, та й каже:

— А се тобі, вражий козаче, за те, що веслом загилив мене!

Та й гупнув Михася під дихало. Зіпнув малий козак і повис у чортів на руках.

— Добре, хлопці…— зробивши теє діло, каже чортяка. — Ще одна душа буде нам на поживу, а батькові нашому на потіху! А то тую, що в коморі у нього висить, геть уже обчикрижили… Хочеться часом шматочок одрізати, то там і поласувати уже нема чим!

— Гарний хлопчак, угодований… — каже худий зелений чорт. — Вмієш ти на душі полювати, Юську!

А Юсько і хвоста задер, так запишався.

— А певно… я ж бо найліпший ловець за душами! Тепер, — каже, — ось що. Ти, Луцику, сідай на Яника, хлопця бери під пахву — і гаття у Великий Луг! А ми поруч будемо бігти, щоб часом бісуркані чи песиголовці здобич сюю не відняли!

— А чого се я замість коня буду! — каже басом здоровий мордатий чорт із собачим писком. — Як тільки що, то зразу Яник та Яник… Теля в бога Яник із’їв, чи що?

— Не балакай, чортів сину, — каже Юсько, — а то ще козаки налетять та здобич заберуть!

Зітхнув Яник, на чотири лапи опустився, а Луцик на шию йому сів і ноги звісив.