Розділ «Книга перша Тінь Триглава»

— А те, що їхати треба степами, де ні води, ні паші коням сеї пори року нема… Та найгірше те, що то вже татарський край — до Перекопу звідтіля не так і далеко! Біля тої Могили орда збирається, як має йти в Україну…

— То що, не поїдемо?

Подумав Обух та й каже:

— Твій жеребець добре підкований?

— Хоч зараз у дорогу.

— Ну, то, може, завтра й вирушимо… А зараз давай коней попораємо та передягнемося хутчій, а то я геть змок.

Та й завернув коня до січової кріпости. Проїхали вони попід брамою, аж бачать: коло стовпа на майдані козак прив’язаний. Коло нього цебер стоїть з водою та кухоль. І кількоро запорожців зібралися коло того стовпа.

— А се що? — питає Михась.

— А се, — каже Обух, — покарано когось! Та не просто так, а киями…

І справді, коло цебра купа дубових київ лежала. От узяв один запорожець кияку, виважив її в руці та й зареготався з утіхою.

— Таж києм цим убити можна! — каже Михась.

— То й уб’ють… — каже характерник. — Козакам що… вони свого живоття не шанують, а чужого то й поготів!

Та й підійшли до того стовпа. Слухає Михась, а запорожці й кажуть тому козакові:

— Пий, чортів сину!

— Не хочу.

— Пий, кому кажуть!

— Не буду.

— Будеш, собача кров! Ану хутко рота роззявив!

— А нащо?

— Бо нам тебе попобити треба. Ану, Василю, залий йому горіляки в пельку!