Розділ «Книга перша Тінь Триглава»

— А шабля?

— І шаблі нема.

Покрутив характерник головою.

— Допився ж ти, козаче!

— От і ми про те йому кажемо, — устряв старий запорожець. — Як пив так добряче, то напийся вже востаннє… а ми тоді скинемося кожен по разу, та й со духи упокой! В труну, та й спочиватимеш собі спокійненько на цвинтарі. А там гарно, дерева шумлять над головою, пташки співають…

Михасеві й мороз по шкурі пішов.

— Як пропив, — каже Обух, — то се ще не біда… Пияк — се не злодій.

— А нам дарма до того, — кажуть козаки. — Нам попобити його хочеться, розумієш? Так давно нікого не молотили киями, аж набридло вже!

— Та що з ним довго балакати! — каже старий запорожець. І вибрав з купи замашного кияку. — Ану розступіться, панове молодці!.. Не хоче пити — не треба. От ставлю золотого, що як загилю зараз, то й киші йому полізуть! Га?

— Од одного разу не полізуть! — каже хтось із козаків.

— І не балакай… разів з п’ять києм треба вгатити, щоб киші полізли! Ставлю золотого, що за раз не втнеш! — каже другий козак.

— А я ставлю два! — каже третій.

— А я п’ять ставлю! — каже четвертий.

Тут сягнув характерник за пояс і дістав капшука з грішми.

— Охолонь, — каже, — батьку!

— А що?

— А те, що заплачу я за сього молодця борг його.

Запорожець і очі вирячив.

— Ти?..

— А хто ж іще!