TextBook А де воно?
— У Дикому Полі за третім роздолом… як узяти о ліву руч од могили! Багно там таке, що не одного козака проковтнуло…
— А звідки ж там городище взялося?
— Господь його святий знає! Бував я там раз чи два, то видно, що насипане воно людьми. Кругом болото, що не пройти, а посеред нього пагорб низький та плисковатий… Видно на ньому якісь ями, що запливли землею, та три вали доокруж… геть уже порозмивало їх дощами!
— А чого ж то місце недобре?
Дістав Обух із печі горщика з кашею і поставив його на столі.
— Бо довго там бути не можна… Та й чудне воно якесь: провадить туди тільки одна стежина, ступиш крок убік — і пропадеш у багні, а хтось же наносив землі та насипав його!
Замислився Михась.
— Се ж стільки люду треба, щоб ото носив тую землю! — каже нарешті.— Раніше стільки й душ не було!
— Та жило тут народу… — каже характерник. — Се нас тут мало, а до нас у цьому полі й села стояли, і кріпості, й городища!
От сіли вони снідати. Їсть Михась, а думки його далеко десь витають.
— Їхати треба, — каже урешті, поклавши ложку.
— Куди?
— На те городище. Хоч і непевне воно, та недарма той лицар на нього мені вказав…
— Що ж, — каже Обух, — як треба, то треба… Сідлай коней!
Вибралися вони опівдні. Як поминули річечку, що поросла шелюгами, почали траплятися купини та дрібні озера. Зиркнув Михась на небо, коли ж його затягло тяжкими грозовими хмарами. Не встигли вони й до болота доїхати, як гримнуло за обрієм і такий вітрюган дмухнув, що й очерети полягали.
— Наче буря зривається, — каже Михась.
— Біда, та й годі! — каже характерник. — Невчасно ми виїхали…
От злізли вони із коней. Виламав Обух у вербах дві здорові тички та й дає одну Михасеві.
— А се нащо? — питає малий козак.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Чигиринський сотник » автора Кононович Л.Г. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Книга перша Тінь Триглава“ на сторінці 78. Приємного читання.