Розділ «Книга перша Тінь Триглава»

— Гукав, батьку? — питає характерник.

— Гукав… — каже отаман. І на ляхів кивнув. — Ось приїхали посланці од пана Гурського, що залогу держить на Хортиці. Джуру твого вимагають видати…

Посміхнувся характерник.

— А не знають вони, що з Січи нікого не видають?

Тут лях, що то в шоломі да панцирі, й каже:

— Сей хлопчак — власність його милости князя Яреми Вишневецького. На князівських землях хутір його діда стояв, тож усі, що в тому хуторі мешкали, є кріпосними душами нашого князя.

— Брешеш, вражий ляше! — не втримався Михась. — Дід мій отримав тую землю від його милости короля Стефана Баторія, на що й грамота у нього була!

А лях і уваги на нього не звернув.

— Знає наш князь, — каже кошовому, — що приймають січові братчики у своє товариство лише вільних людей. А як приходить кріпак, то киями його проганяють, а то й вуха да носа можуть одрізати! Віддай нам сього хлопця. Обманув він тебе, пане кошовий, бо не козак, а крепосна душа.

Глянув кошовий на ляхів, глянув і на Михася.

— А нащо він вам здався, такий малий отсе?

— Украв у князя коштовну оздобу, що грубих грошей вартує,— каже лях.

Хтів було Михась заперечити, та Обух долоню йому на плече поклав і каже:

— А яка ж тая оздоба та на взір була? — Затнувся лях, а характерник тоді потяг за поворозку та й дістав те, що в Михася за пазухою було. — Оце, либонь, вона і є… еге ж, пане ляше?

Як уздріли козаки тую ляльку, то й схопилися на ноги.

— Господе вишній! — каже кошовий отаман. — Та се ж… се ж Образ Матери Божої, Пресвятої Покрови, котора Січ і все Запорожжя од лиха береже!

— А зветься сей Образ — Троянів Ключ!.. — каже Богун. — Пропав він за сивої давнини, і вже ніхто й не сподівався, що на білий світ він повернеться…

А характерник тоді ступнув крок та й зірвав із ляха його шолом.

— Мурмило!.. — зойкнув малий козак.

— А що, пане штукарю, чортів ти полигачу, ляський ти поплентачу… гадаєш не впізнав я тебе?! — питає характерник. — Та я сам дух твій нечистий чую!