Розділ «Книга перша Тінь Триглава»

Звівся клятий штукар із лави й руку підняв. Почала рости тая рука, сягнула через усю хату, де не взялися на ній здоровецькі пазурі — ніхто й зоглядітися не встиг, як простягнув її вражий Мурмило та й ухопив Михася за плече.

— Матінко Божа!.. — скрикнув кошовий.

Так і остовпіли всі, теє диво побачивши. Тільки Обух не розгубився — вихопив шаблюку з піхов, замахнувся і рубонув по тій руці чимдуж. Добрячий був удар: відчахнув він диявольську руку від плеча, та й гепнула вона об долівку, мов колода.

— А-а! — ревонув Мурмило, закинувши голову назад.

І махнув куксою, що від руки лишилася. Бризнула з неї чорна кров козакам у вічі, й на мить посліпли вони, мов тії сови. А як очі продерли, то побачили, що немає ні штукаря, ні тих двох ляхів, ні руки одрубаної — тільки сивий дим стоїть попід стелею.

— Отсе дива!.. — кашляючи, каже кошовий. — Хитра нечиста сила — бач, до яких фортелів удається!

— Чого ж ти вчора не сказав, що такий знак на тобі? — питає Богун у Михася.

Малий козак дух звів та й каже:

— А хто ж мене слухати хтів! Щоб не Обух, то бозна, чи й у Січ прийняли б!

— Та і я вчора не про все здогадався… — каже характерник. — А тепер бачу, що не на жарт завзялася на нього пекельна сила!

— Чи ж знаєш ти, нащо прийшов сей Ключ у білий світ? — питається в нього Богун.

Похитав характерник головою.

— Не знаю ще. Та сьогодні вночі дізнаюся… — І до Михася: — Ходімо, сину… нема чого нам тут більше робити! Засідлаємо коней та подивимося, як ходитиме твій жеребець під новим сідлом…

— А клята сила не спірве нас у Дикому Полі? — питає Михась.

— Ні,— каже Обух, — немає у неї вже моці… Після такого удару ще довго їй доведеться рани гоїти! Гайда.

Як увійшли вони до стайні, почав крутитися у стійлі гнідий та плигати, та іржати, як несамовитий, — мало загороду не повалив.

— Та се сатана якийсь, а не кінь! — озвався хтось із козаків, що порався коло стійла. — Од самого ранку коїть таке, що не підходь до нього!

Витягнув шию жеребець і голову простягає до Михася.

— Та він чоловіка може вбити! — каже малий козак, одчиняючи стійло. — Ану стій, вовча потраво!

Та й почав гнуздати коня, а той плигає та кусає його за руку.