TextBook «То, значить, вернулося все назад і знову так воно буде, як було?»
А дід і каже:
«Ні, сину, не буде. Як настане твоя пора, то прийдеш ти до нас і знову будемо ми сіяти, жати та молотити. А зараз іди собі».
«Чому?»
А дід і каже:
«Бо нам тепер своя дорога, а тобі своя…»
Розплющив очі Михась, коли ж його хтось за плече трясе.
— Вставай, — каже, — сину… пора!
— Так ніч надворі…— пробурмотів малий козак, зиркаючи у вікно.
— Нічого, що ніч, — каже характерник, — нам козацьке сонце світитиме! Вставай-бо хутчій.
Тут згадав Михась, що в дорогу їм сеї ночі, зліз додолу і почав узуватися.
— А шаблю брати?
— Ні,— каже Обух. — Там, куди ми їдемо, оружжям не зарадиш.
Хтів було Михась запитати, що ж то за місцина така, та промовчав. От вийшли вони з хати та й побралися стежкою в діл. Надворі темно було, як у мішку. Чутно було, як сови кричать на січовій вежі, та в дерезі щось шелепало — певне, чокалки[32] вешталися.
— А що, кіньми поїдемо? — питає Михась, коли на берег вийшли.
— Водою підемо, — каже Обух. Та понишпорив по землі, намацав якусь линву і витяг із очерету човна. — Бери весло і сідай.
Заліз малий козак у той човен, а характерник сів на кормі й відштовхнувся від берега. Налягали вони спочатку на весла, та як одпливли від Микитиного Рогу, то підхопила їх бистрина і понесла в темряву. А тут і місяць виплив із-за обрію, великий та червоний, мов жар.
— От і козацьке сонечко зійшло… — каже характерник. — Буде світити нам у дорозі.
— А ловкий у тебе човник… — озвався Михась. — І стерно є.
— Цить!.. — каже характерник. Та й прислухався.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Чигиринський сотник » автора Кононович Л.Г. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Книга перша Тінь Триглава“ на сторінці 58. Приємного читання.