Розділ «Книга перша Тінь Триглава»

Михась понурив голову.

— Недобрий сей бог! — тихо сказав він.

— А чого се?

— Он стільки зла од нього! І хутір наш згорів, і дід пропав із усією челяддю…

— Не балакай дарма! Дід зо своїми людьми зараз в Ирі Господньому, де немає ні смутку, ні горя. А хутір Яремині татаре сплюндрували, а не сила Дажбожа… — Обух зиркнув у вікно. — Ого, забалакалися ми… вже й сонце ген-ген підбилося! А нам ще ж на ярмарок.

— А там що?

— Купимо тобі сідло і гнуздечку… може, доведеться в мандри вибиратися. Надівай шапку і гайда!

От вийшли вони надвір та й почали у діл спускатися.

— А ми ж хату не замкнули! — каже раптом Михась.

Обух і засміявся.

— А нащо її замикати? На Січі злодіїв нема… та й ліпше од будь-якого замка стереже її Дажбоже свастя! Ондо, поглянь.

Озирнувся Михась і бачить здаля: на дверях намальоване колесо, а в ньому сім шпиць із загнутими кінцями.

— Таке і в нашій хаті було, — каже він, — тільки на сволоку випалене!

— Твій дід січовий козак був, то знав запорозькі обереги, — каже на те Обух. — Недарма й хутір ваш так довго стояв!

От спустилися вони з гори. Глянув Михась і рота роззявив: у передмісті не було де яблуку впасти. Від самісінького берега Дніпрового аж до підніжжя січової кріпости суспіль стояли вози, а на них краму порозкладувано, що й очі розбігаються! І тютюн тут продавали, і сіль, і борошно, і порох, і кожухи, і сідла, і гнуздечки — що захочеш, те тобі тут і є. Та Михась не так на товар дививсь, як запорозький люд розглядав. А там було на що подивитися! Поз’їжджалися гендлярі з усіх усюд — були тут і рибалки, що на далеких Дніпрових островах сидять, і козаки зі степових зимівників, которих гніздюками прозивають у Січі, і москалі з цапиними бородами, й цигани з Волощини, й жидва, і вірмени, й татаре. Страшенно здивувався Михась, як уздрів бусурманів у торгових рядах, та й питає характерника:

— А як же вони отсе попали сюди, урвителі сії да обіясники?

— Кошовий пірнача їм дав, — каже Обух, — щоб могли торгувати в нас. А де ж соли візьмеш, тютюну та иншого збіжжя? Через Кодак не пускають купців, то хоч татаре та вірмени кримські виручають!

— Так се ж бусурмани, которих різати треба та вбивати! — каже малий козак.

Обух і головою похитав.

— Ох, сину, — каже, — якби ж то все так просто було… Не повіриш, певне, та є в багатьох запорожців побратими поміж татар… ото воду на шаблю ллють і присягають, що братами будуть повік! Та й чимало трапляється у Криму таких бусурманів, що раніше козаками були, себто потурнаків. Ото відмовиться од віри правдивої, та мови козацької не забуває і часто помагає запорожцям у всякому ділі…