Розділ «Книга перша Тінь Триглава»

«Куди ж ти мене поведеш?» — питається в неї Михась.

А лялька й каже:

«Побачиш…»

І тоді він прокинувся. Розплющив очі та й зачудувався: а куди се, думає, я потрапив? В дідовій хаті стеля висока, вікна здорові, замість долівки поміст дубовий, — а се таке мале, що з печі рукою причілок дістанеш. Щоправда, охайно і чисто тут, як у віночку, на покуті образи стоять, а стіни крейдою помащені. І в печі он топиться, бо чутно як дрова палахкотять…

— Вставай, козаче! — каже хтось од мисника. — Вже й куліш укипів… снідати пора.

Михась очі протер і враз усе згадав.

— Господе вишній! — каже. — Таж я у Січі Запорозькій, а хутора вже нема!..

— А що, не втямив спросоння, куди тебе лихо закинуло? — питає характерник.

— Та, — каже Михась, — наснилося таке, що нехай Господь милує!

— А що? — питає характерник.

— От, — каже Михась, узуваючи чоботи, — нехай умиюся, то розкажу!

І подався з хати бігцем. Як вийшов надвір, то й завмер од захвату, спинившись коло порога. Стояла характерникова хата високо на кручі під самісіньким валом січової кріпости, і видно було звідси все округи: і могутній Дніпро з його рукавами, островами та плавнями, і Великий Луг, оповитий сизою млою, і зелені степи, десь-не-десь порізані річками та притоками, що блищали мов шкло у промінні вранішнього сонця.

— Оце краса! — каже собі Михась. — Недарма дід казав, що немає краю понад Вольності Запорозькі.

Та й озирнувся до дворищу. Обійстя було й геть невелике, зате обгороджене тином і круглими річковими камінцями вимощене. В діл в’ється стежина, і трохи нижче, під кручею, нуртує джерело у криничці. А ген-ген унизу, там, де базарний майдан, видно ціле юрмисько люду.

«Ярмарок там чи що», — подумав Михась.

І побіг до криниці вмитися. Як вернувся він до хати, то вже на столі горщик з кулішем стояв і ще щось у печі умлівало — либонь, печеня, бо пахощі такі стояли, що тільки облизнися.

— Давай, сину, поснідаємо, що Бог послав, — каже йому характерник. — А тоді на ярмарок підемо.

— А нащо?

— А сідло і гнуздечка в тебе є?

— Нема.