Розділ «Книга перша Тінь Триглава»

— Так черга ж не моя! — каже той.

— Хоч і не твоя, так се покара тобі буде, що хтів братню кров на Січі пролити! — Й до Михася: — Се тебе Бузьки в степу знайшли сьогодні?

— Угу, — каже Михась.

— Я курінний над хлопцями-недолітками, звуся Волошин. Катай бігом до канцелярії, тебе кошовий гукає! Як до куреня нашого запишуть, то зголошуйся до мене. А сього бенцвала,[29] — показав на Барабаша, — не слухай… він усім новим козакам каже, що старший, за що вже й київ заробив чимало!..

— А де тая канцелярія?

Тут старий запорожець кивнув Михасеві.

— Ходімо, — каже, — я одведу тебе, сину!

В канцелярії горіла одним-одна свічка. Зняв Михась шапку коло порога та й бачить: сидить за столом пан кошовий з люлькою в зубах, а коло нього той запорожець, которого Богуном прозивають.

— О, — каже Богун, — диви, пане отамане… се і є той хлопчак, що про нього я тобі казав! Так лепсько, собака такий, запоясником поціляє, аж дивитися любо! — Й до Михася: — Тільки чого ж ти в око того ляшка не лучив, га?

Михась і знітився.

— Як се, — каже, — живого чоловіка — та в око?..

— А що?

— Він же ним бачити нічого не буде!

Тут зареготалися козаки, аж свічка мало не погасла.

— Ох, сину, — каже кошовий, — щира в тебе душа! Та як надивишся ти, що вони коять із козаками та людом хрещеним, то другим духом будеш дихати…

— Не тільки запоясником уміє він орудувати, — каже Обух, — а й шаблею гарно ворочає… як бився із козаком з хлопчачого куріня, то я тільки милувався. Меткий та жвавий, ще й усі фехти козацькі знає!

— Гаразд, — каже кошовий Михасеві,— а як же ти в степу опинився?

— Наш хутір нечисть запалила, а я на коні втік!

— Нечисть?

— Угу.