Розділ «Книга перша Тінь Триглава»

— А з мушкета?

— І з мушкета вмію.

— А шаблею орудувати?

— Да я перший рубака в курені! — каже мордань. — Усі фехти запорозькі знаю.

Посміхнувся Михась.

— Ану давай шаблі, то спробуємо, хто кого!

Барабаш і в боки взявся.

— А давай! — каже. — Да я тобі зразу кров пущу! Ну ж бо, хлопці, несіть шаблюки!

— Пан отаман буде гніватися… — загомоніли козаки. — Тими шаблями тільки вправлятися дозволено, а не герці одбувати.

— А то чом? — питає Михась.

— А щоб не покалічили один одного!

— Та його ж іще й до куреня не вписали! — каже мордань. — Мені за нього нічого не буде, а він мене й дряпнути не подужає. Несіть-бо!

Тут хтось із гурту шатнувся до хати і за мить вибіг звідтіля, тримаючи дві кривулі у простих шкуратяних піхвах. Кинув мордань одну шаблю Михасеві, а другу взяв собі.

— Ой, шаблюко ж ти моя! — каже, дістаючи її з піхов. — Стільки голів татарських ти постинала, стільки крови бусурманської пролляла! Ану спробуємо ж, яка то шкура на цьому заброді!

Та виважив руку і махнув, аж свиснуло у повітрі. Не жарти був той удар — якби свою шаблю не підставив Михась, то розчерепив би йому голову клятий Барабаш ураз. Брязнули клинки, аж іскри посипалися. Плигнув Михась назад і спинився, розкрившись геть і шаблю опустивши. Тут мордань ґав не ловив — рубонув із плеча, всю вагу свого тіла вкладаючи у той удар, та трапила його шабля у порожнечу. Не втримався він на ногах і заорав носом у землю.

— Га-га-га! — зареготалися козаки.

— Гарно ти вмієш битися… — каже Михась. — Ну вставай-бо!

Зіпнув мордань, а тоді на ноги схопився і знову до Михася. Схрестилися їхні шаблі, й пішов герць, що куди тобі. Та Барабаш лютує та піниться, а Михась на місці стоїть і тільки удари відбиває, та так легко, що замилуєшся. От рубалися вони, рубалися, коли ж Михась і каже:

— То, може, й доста, га?

— А що, злякався! Злякався?! — каже мордань.