Розділ «Книга перша Тінь Триглава»

— Оттак-пак! — озвався він урешті. І втер чоло рукавом.

— Що то було?! — питає Михась.

— Смерть то була! — каже понуро характерник. — Тільки не моя, а твоя, сину…

Зблід малий козак.

— А хто ж се на мене так завзявся?

— Знайшов хтось кулю, що сім душ погубила, та й закляв на твою погубу, — каже характерник. — Тільки не знав, що людське оружжя тебе не вбиває… Через те і рана неглибока була.

— А нехай йому цур та пек! — сплюнув Михась.

Та й зігнув руку в лікті, коли ж вона й не болить.

— Нічого, сину, — каже характерник. — Ще днів зо два — і без сліда тая рана загоїться… А зараз вішай казанок та будемо кулешу варити.

От поспіла вечеря та й сіли вони їсти. Допіру ложки вмочили, коли ж пливе Дніпром якийсь човен.

— Пугу! Пугу! — погукали з човна.

— Козак з Лугу! — крикнув Михась, бо так заведено було вітатися в запорожців.

— А хто будете?

— Обух із джурою, — одвітує характерник.

Тут і завернув той човен до берега. Виходить із нього козак та й каже:

— Хліб-сіль, панове козаки! В Січ, певне, їдете, еге?

— А певно! — каже Обух. — А що?

— То хутчій завертайте голоблі, бо смерть там на вас чекає!

— А то чом? — питає Михась.

— Кількоро день тому висадив якийсь вражий син двері в січовій скарбниці й украв гроші, що його милість король війську запорозькому прислав на заплату.