Розділ «Книга перша Тінь Триглава»

— А чого се Нея так на нас завзялася, батьку? Вона ж самої Матінки Божої сестра!

Зітхнув характерник і глянув на Михася.

— Як заснувався світ, то народила Пречиста Лада од духа божого дітей… Перші були дочки її Жива та Леля. Завжди вони при ній перебувають і стережуть разом з нею Білий Світ од напасти. Потім уродила вона Юра, котрий переміг Змія, і Тура, заступника всіх козаків та лицарів. Ще прозивають його Тором, бо носить він величезний келеп і вбиває ним нечисту силу. Далі уродила вона Дану, що дала початок усім річкам та озерам на землі. Як завелися люде на світі, то Ладу і Дажбога почали називати вони Біґами, себто Великими, а Живу, Лелю, Дану і Юра з Туром прозивають Дивами, себто меншими, бо меншу силу вони мають. Дивами взивають і Нею з Триглавом, бо хоч і була Нея ще з передвіку, а Чорнобог разом із Дажбогом уродився, але чинять вони зло, того і силу свою згубили. Біґи владають над небом і землею, а живуть у Вирії, де ні смерти, ні лиха немає. В Господа нашого семеро імен: Дажбог, Троян, Велес, Милобіґ, Стрибог та Коштруб. Сьоме наймення його вголос не вимовляється. Знали його колись волгви та бісуркани, а зараз уже не пам’ятає ніхто… Часом ходить Дажбог по землі, та вже не простим чоловіком, а в ріжній подобизні. Обертається він змієм, конем та соколом, а ще зайцем, щукою та буслом…

— А чого ж та Нея на людей завзялася? — питає Михась.

— А от дивилася вона, як Дажбог із Ладою світ снують та населяють, і заздрісно стало їй… Вона ж бо нічого не творила, а тільки світами літала та лякала дівчат і молодиць.

— А чого вона їх лякала? — питається Михась.

— А з дурного розуму! День її — п’ятниця, тож не можна того дня шити, гаптувати і куделю прясти… Якось одна дівка шила увечері у п’ятницю, коли ж стукає щось у шибку. Одчиняє вона вікно, а там стоїть якась жінка. Шиєш, питає. Еге ж, каже дівка. Ну, так ось тобі на вечерю… — каже. Та й кинула на підвіконня мертвецьку руку.

— А нехай Господь милує! — жахнувся Михась.

— Ото такі вона капості вміє чинити… Аж якось вирішила вона й собі щось утнути. А якраз під ту пору створив Батько Троян чоловіка. Жив той чоловік на світі, жив, та й набридло йому самотою вік вікувати. Приходить він до бога і ну ж бо його прохати, щоб дав він йому жінку. А Дажбог йому й каже: «Є на світі Лада, — їй ти мусиш служити, а більше нікого тобі й знати не треба»! Почула теє П’ятниця і зраділа. Пішла вона на берег синього моря, а там росла вільха. Зрубала вона тую вільху, і зробилася з того дерева жінка. П’ятниця і каже їй: «Не хтів батько Дажбог, щоб ти прийшла на світ! Я дала тобі життя, то тепер служи мені повік». Жінка й погодилася. Як побачив її Господь з чоловіком у парі, то засмутився. Бо створив він чоловіка безсмертним і вічно молодим, а як запізнався той із жінкою, то втратив усе, — таку капость Нея йому вчинила. Але що вдієш… зробленого вже не переробити! Відтоді панує Нея над жінками, а Лада над козаками опіку гримає. І як почали народжуватися люди, то стали вони й умирати, бо як є народження, то має бути і смерть…

Замовк характерник, та Михась більше ні про що не питався — як похилився коневі на гриву, так і заснув у сідлі, бо всеньку ніч очей не стуляв через тую кляту П’ятницю.

X

Аж п’ятого дня добилися вони до Дніпра — трапилися дорогою татарські кочовища, то мусили стороною об’їжджати. Як виїхали на берег Дніпровий, то характерник і каже:

— Вже й смеркає, та сьогодні в Січ не попадемо — треба коней попасти, бо геть зморилися… І самим щось на зуб кинути, а то геть охляли.

— В мене й киші до хребта присохли, такий голодний! — каже Михась.

— Ну, то розпалюй багаття та вари кулешу, — каже Обух. — А я піду та хоч риби зловлю на вечерю.

От узяв Михась мідного казанка та й подався до Дніпра води набрати. От минає він могилу, що над самісіньким берегом височіла, коли ж чує: зашаруділо щось у бур’янах.

— Агов! — крикнув Михась.

Та ніхто й не обізвався.

— Не хоч обзиватися, то сиди! — каже малий козак. І сам до себе: — То, певне, бабаки жирують…

Та й рушив було із місця, коли ж тут гримнуло в бур’янах — і щось обпекло його вище ліктя.