Розділ «Книга перша Тінь Триглава»

— А бий тебе сила Божа! — скрикнув Михась.

Та запоясника вихопив і прямісінько в ті бур’яни.

Підхопилося щось попереду та гайда до Дніпра. Добре вибрало собі засідку: зразу коло могили починалися лози, то воно вшелепалося туди та й хаміль-хаміль у плавні.

— А щоб тобі добра не було! — каже Михась.

Глянув, а рана й не кровить. Лише рука стала мов не своя, геть заціпла. Вертається назад, аж долі пістоль валяється — так утікала вража сила, що й оружжя втеряла.

От іде малий козак до вогнища, коли й характерник прямує од річки. Як побачив Михася, то й у поли руками вдарився.

— А се що за лихо?!

— Стрілив хтось із могили, — каже малий козак. — Хтів було злапати я його, та втекла, бісова личина!

— Ану покажи!..

Зняв характерник із Михася сорочку та й дивиться.

— Пусте, — каже. — Хоч і сліпа рана, та кістку не зачепила. Хто ж у тебе поціляв?

— Якби ж то я знав! — каже Михась. — Плавні поруч, то воно й утекло.

— Нічого, — каже Обух, — зараз і зарадимо сьому лихові…

Та й почав такими словами промовляти:

— Вража куле, чортова дочко, де ти бувала? — За синім морем, де сонце сідає, де півні не піють, де голос людський не заходить. — Вража куле, чортова дочко, що ти там бачила? — Лицарів да богатирів, порубаних да постріляних, копитами кінськими потоптаних. — Вража куле, чортова дочко, а чи болять їхні рани? — Не болять і не кровлять, бо в землі сирій вони лежать. — Як у тих лицарів да богатирів рани не болять і не кровлять, так нехай і в Михася, внука Дажбожого, козака запорозького, кров не біжить, а рука не болить. Іди собі геть, вража куле! Амінь.

Як сказав він сеє, то відчув Михась, що заворушилося щось у його плечі, зашкребло, неначе комаха лапами, а тоді розтулилася рана і випала Обухові на долоню тая куля, кругла мов горошина.

— О Боже, — каже характерник, — а се що?!

Ожила куля, засичала та й обернулася жабою. Голова в тої жаби мов шпичка була, сама зелена, і дві червоні плями на спині.

— Господе, Твоя воля! — зойкнув малий козак.

Вдарив Обух тую жабу об камінь головою, кинув додолу і роздушив чоботом.