Розділ 2

— Яка швидкість?

— Може розігнатися до п’ятдесяти вузлів, — серйозно пояснив Кашкет і замовк, явно чекаючи реакції.

Тепер Богдан закусив губу. Сам же почав розмову, тепер треба якось її підтримувати, але йому хіба що лишалося тримати трос: зовсім не знався київський хлопчина на звичних для моряків словах і термінах. На виручку прийшов Данило.

— Досить швидкісний, — промовив. — Це десь до ста кілометрів, правильно розумію?

— Так точно, — кивнув Кашкет. — Бачу, грамотний народ. Місцеві?

— З Києва.

— Не всі, — тут же вставила Галка, бо теж не хотіла мовчки слухати чоловічі розмови.

— Пташка ваша? — поцікавився Кашкет, кивнувши на страуса.

— Наша, — хором відповіли Данило з Богданом.

Але Галка і тут не втрималася — поправила твердо:

— Моя, точніше.

Перезирнулися хлопці, знизали плечима синхронно. Твоя — то й твоя. Давненько щось вони крилатого друга не ділили.

— Дражнять її як?

— Це не вона, це він, — уточнила дівчина з кісками. — І не дражнять, а звуть. У нього не кличка, а ім’я. Футболом називають, але може відгукнутися й на Футбика.

— Ти глянь! — знову вигукнув Кашкет.

— А він покататися не хоче?

— Покататися? — перепитав Богдан. — На катері?

— Атож. Не тільки його — всіх можу покатати.

— Це ж не для прогулянок судно, — зауважив Данило.

— Кажу ж — патрульний катер, бойова машина. Але хто сказав, що ви не можете здійснити на його борту свіженьку морську прогулянку?