Розділ 28

— Хтось, — виправився Капітан. — І дуже я боюся… Точніше, не боюся, хоча… Ага-ага… Пусти-но, друже мій дорогий.

Зараз Капітан знову осідлав, як то кажуть, свою хвилю. Влаштувавшись на своєму місці, він почав рухати важелями, натискати кнопки та керувати рульовим колесом, піднімаючи човен на перископну глибину. Коли досяг мети, підняв перископ, мовчазним кивком звелів Богданові повернутися за стерно, а сам припав до окуляра.

Вдивився уважно.

— Ні, — вимовив стиха. — Хоча… де ж ні, коли так… Ох… Ой-ой-ой, хлопчики!

— Що? — видихнули ті хором.

— Влип я сам і вас втягнув.

— Ми не малі діти, самі пішли, — серйозно сказав Данило. — То що там таке?

— Той самий ворог, про якого я вас попереджав. Ось він, легкий на спомин… Щоб ти затонуло, чортове корито… Не можна такого бажати, але… Все одно тепер!

— Можна? — Данило кивнув на окуляр.

Капітан кивнув, відступив. Притиснув Данько лице до гумових країв окуляра, глянув.

Побачив досить чітко морську поверхню.

Й просто перед собою — військовий корабель, що наближався на всіх парах. Навіть назву на борту зміг розгледіти.

— «Ковчег»! — зойкнув Данило. — Богдане, це «Ковчег»! Той самий, про який Галка…

— Та я пам’ятаю! — відмахнувся Майстренко. — Як він тут опинився? Там якийсь адмірал… Союзов, здається…

— Ага, Віктор Союзов, — кивнув Капітан. — Мій давній ворог і суперник. Називає себе переможцем, таке значення його імені. Давно «Сома» шукає сам. Це я від нього й ховаюсь переважно. Бач, таки вистежив. Ніхто ж не знав, де ми, що та як…

— Ну, припустімо, знало ще кілька людей, — Данило з Богданом перезирнулися. — Але про це потім. Тепер що робимо? Якось треба звідси вшиватися, поки нас не наздогнали.

— Вислизнути ми спробуємо, — розважливо мовив Капітан. — Ось лиш одне, друзі мої дорогі: його крейсер спеціально зроблений для пошуку підводних човнів. Зараз він нас знайде, пустить пару торпед, притисне, відріже шляхи до відступу. Потім накажуть спливати. І все, люди добрі. Програли ми цей бій. У нас навіть зброї нема, щоб боронитися. Сам би я ще спробував з ним погратися. Але вами ризикувати це маю права.

— Зате ми маємо право розпоряджатися собою! — вигукнув Богдан. — Пане Капітане, ми не боїмося! Ми не будемо йому здаватися! Ми прорвемося!

— Хоча б спробуємо! — вступив Данило.

Нічого не відповів Каштан.