Розділ 26

— Про все що скажеш? Твої так звані друзі тебе насправді зневажають. Лишили на березі. Стій, мала, пильнуй страуса. А самі займаються цікавими справами. Ми ж із тобою мусимо за наказом твого Данька товктися тут, на березі. А я, до всього, ще й таксистом у них працюю! Паво, відвези! Павлику, забери назад! Ще й знущаються!

— Хто з тебе знущається? — не зрозуміла Галка.

— Бодя твій!

— Приїхали! То Данило мій, а тепер уже й Богдан! Слухай, Паво, хто тебе накрутив? Що сталося за той час, поки ти вертався? Образили тебе мої друзі?

— Не друзі вони тобі! — голосно вигукнув Павло, подавшись уперед. — Не друзі! Друзі так не поводяться! Вони ж мене й за людину не вважали. Особливо Бодя, той сміявся з мене! Він реготав з мене, уявляєш?

— Він може, — обережно визнала Галка, усе ще не розуміючи, чому це з Павою відбулося таке різке перевтілення. — Ми вже звикли до нього. Але він не зі зла, натура в нього така, прикра трошки. Але загалом хлопець він хороший, друг надійний…

— Щось я цього не побачив! Хочеш справжніх друзів побачити, надійних? Он вони їдуть! Дивись!

Голомозий Павло кивнув кудись за спину дівчини. І справді, тієї ж миті почула вона шум мотора. Обернулася. До них сунув уже знайомий пікапчик. Тільки цього разу у відкритому кузові щось було. Не встигла Галка зрозуміти до пуття, що відбувається, коли машина зупинилася біля них. З кабіни виліз чоловік у морській формі, з погонами, і дуже знайомий. Не так сам прибулий, як його кашкет — точно такий два дні тому Галка з друзями бачила на незнайомцеві, який мало не викрав їхнього страуса.

Власне, це був саме він. Широко посміхався, навіть узяв під козирок.

— Здравія желаю! — мовив, підморгнувши Павлові. — То як, пацан, все в порядку?

— У мене — так. Привезли? — суворо запитав голомозий.

— Як домовлялися. Адмірал Союзов слово тримає. Бінокль уже маєш, міг би навіть не сумніватися.

Сказавши так, Кашкет зробив знак рукою. З кабіни вистрибнув ще один чоловік, Галка впізнала і його — бачила на «Ковчезі», серед матросів. Поки дівчина намагалася збагнути, що відбувається, Кашкет з його напарником вивантажили з кузова новенький, надутий уже, зелений гумовий човен. Весла окремо, навісний мотор — окремо.

— Ляля! — вигукнув Кашкет, легенько копнувши човен ногою. — Зараз моторчик начепимо — і все, стартуй, Пашка! Ти такий хотів?

Не знайшлося в голомозого слів — лиш провів однією рукою по біноклю, попестивши його, наче дитину, а другою для чогось погладив себе по бритій голові.

— Давно хотів спитати — сонце качана не пече? — хихикнув Кашкет.

— Не пропече, — солідним тоном відповів Павло і розвернувся до Галки всім корпусом: — Ще й досі нічого не скумекала? Данило б ваш відразу прочухав. Я ж стежив за вами з самого початку! Завдання в мене таке! За це ж я й бінокля отримав! Думаєш, де я його взяв? Від Союзова!

— А човен… за що? — видушила з себе Галка.

— За Грецьку бухту! Той Капітан пришелепуватий — не єдиний, хто підводного човна шукає! Адміралові Союзову ті скарби не менше потрібні! Бо за Капітаном, якого ти, до речі, в очі не бачила, ніхто не стоїть. Він, мабуть, навіть ще не думав, що робитиме зі скарбами! За Союзовим же — сила! Махіна! Ось із ким дружить треба, ось кому довіряти! Не те що вашим невдахам!

— Ти зрадив хлопців? Продав їх за бінокль і човен? — Галка не хотіла вірити своїм вухам.