Розділ 4 Майдан 2.0

Після перших смертей шляху назад не було: проти режиму Януковича піднялася вся Україна. Із 22 січня люди брали штурмом обласні держадміністрації, регіональні управління Міністерства внутрішніх справ, будівлі СБУ та прокуратури — спочатку на заході, а згодом на всій території країни, — відмовляючись підкорятися центральній владі.

Після загострення протистояння на київському Майдані влада розпочала терор проти всіх його учасників. Представники правоохоронних органів викрадали (часто просто із лікарень), катували й убивали людей, що так чи так мали стосунок до Євромайдану. У Києві, Харкові, Одесі й інших містах України лютували банди «тітушок», підпалюючи машини, нападаючи на журналістів, проукраїнських активістів і звичайних людей. Тими днями людину в Києві могли забити мало не на смерть просто через жовто-блакитну стрічку, прив’язану до одягу.

Ось лише кілька прикладів.

23 січня в Інтернеті з’явився відеоролик, на котрому видно, як бійці спецпідрозділу «Беркут» і внутрішніх військ знущаються із затриманого «євромайданівця» Михайла Гаврилюка, добровольця із Четвертої сотні самооборони. Його спіймали під час чергового набігу на мітингувальників, схопивши в той момент, коли чоловік намагався відтягнути в безпечне місце контуженого світлошумовою гранатою побратима. Михайла Гаврилюка роздягли на морозі та жорстоко побили, після чого, не даючи вдягнутися, заштовхали до автобуса. Дорогою до відділку чоловік кілька разів втрачав свідомість, через що з відділку його доправили до лікарні, звідкіля згодом «витягнули» колишні воїни-афганці.

«Вони повалили мене на землю, ставили ноги на голову і так фотографувалися, — розказував про перебування в полоні „беркутівців“ Гаврилюк. — Це в них була така розвага. Били всі по черзі. А потім хтось запропонував відрізати мені чуба. Вони тримали мою голову і по частинах відрізали чуба ножем… Вони створили коридор і вимагали, щоб я крізь нього пройшов, але я не виконав їхніх наказів».

Із 20–21 січня «беркутівці» — переважно у формі, але на машинах без номерних знаків — почали чатувати біля лікарень, куди доправляли поранених мітингувальників, викрадаючи та вивозячи безпорадних активістів у невідомому напрямку. Таким чином із Олександрівської лікарні міста Києві було викрадено активіста Ігоря Луценка та львівського сейсмолога, кандидата фізико-математичних наук Юрія Вербицького. Ігор привіз Юрія Вербицького з Майдану до лікарні для надання медичної допомоги, після чого їх обох схопили з десяток чоловіків у цивільному, вкинули до автомобіля та вивезли до лісу. Луценка пізніше випустили. Активіст розповів, що: «…нас спочатку разом допитували з елементами насилля, а потім розтягнули по різних кінцях лісу і обробляли окремо. Я лише чув, що дуже сильно пресують цього Юрія. Чому його, а не мене? Бо він виявився зі Львова, а для цих людей, за їхніми ж словами, це особлива каста ворогів. Тому за нього взялися, так би мовити, найбільш охочі люди. Мною, порівняно з ним, практично не займалися». За словами Ігоря Луценка, викрадачі били їх зі знанням справи, що, на його думку, вказує на належність до правоохоронних органів.

Юрію Вербицькому пощастило менше. Його тіло знайшли 22 січня на околицях села Гнідин Бориспільського району Київської області. Чоловікові перебили обидві ноги, поламали ребра (так, що кістки стирчали крізь шкіру), вщент понівечили обличчя та спину. Вербицького закатували до смерті просто тому, що він львів’янин і розмовляв українською…

З огляду на наростання протестних настроїв в усіх регіонах України 28 січня 2014 року на позачерговій сесії Верховна Рада ухвалила закон № 732-VII «Про визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України», яким скасувала дев’ять із десяти законів, ухвалених 16 січня (крім закону про Держбюджет). «За» скасування проголосував 361 народний депутат. 31 січня Віктор Янукович підписав закон № 732-VII, а 1 лютого 2014 року його текст було опубліковано в газеті «Голос України».

Таких кроків влади виявилося недостатньо — деескалації не відбулося. Більшість облдержадміністрацій у західній, центральній і північній частинах країни залишалася під контролем протестувальників (правоохоронцям вдалося відбити лише одну — Черкаську). В усіх без винятку регіонах не припинялися багатотисячні мітинги з вимогами до Януковича покарати винних за вбивства та тортури мирних демонстрантів, призначити перевибори парламенту, а самому піти у відставку. Спроби штурму державних адміністрацій зреалізували також і на півдні та сході України, за винятком Криму та Донецької області. Та найгірше — по всій країні тривали переслідування активістів Євромайдану. «Тітушки» та переодягнені правоохоронці продовжували викрадати й катувати людей.

18 лютого 2014 року збройне протистояння між силовиками та мітингувальниками поновилося. На ранок активісти Майдану підготувалися до «Мирного наступу» — походу до Верховної Ради України, де в той час мали розглядати питання про повернення до конституції 2004 року й обмеження повноважень президента. Десятитисячна колона на чолі з Олегом Тягнибоком і депутатами з опозиційних фракцій вирушила до будівлі парламенту на вулиці Грушевського. На розі вулиць Грушевського та Кріпосного валу учасників демонстрації зустріли бійці внутрішніх військ. Зав’язалася сутичка. Силовики застосували світлошумові гранати, відкрили вогонь із помпових рушниць. Окремі спецпризначенці піднялися на дах будинку 17/5 на вулиці Інститутській, звідки вели вогонь по натовпу.

Протягом двох наступних днів у результаті сутичок у центрі Києва загинуло понад 100 осіб, поранено — півтори тисячі, не менш як 100 до цього часу залишаються зниклими безвісти. Більшість із загиблих була підступно розстріляна снайперами на вулиці Інститутській неподалік Майдану Незалежності.

Пізно ввечері 20 лютого 2014-го Верховна Рада України ухвалила постанову «Про засудження застосування насильства, яке призвело до загибелі мирних громадян України» — фактично, сформувала наказ Кабінету Міністрів України, Службі безпеки України, Міністерству внутрішніх справ України, Міністерству оборони України та підпорядкованим їм військовим і воєнізованим формуванням негайно припинити застосування сили та вивести всі збройні підрозділи із центру столиці. «За» проголосувало 236 депутатів, серед них — 35 депутатів від фракції Партії регіонів. Жодного голосу не дала лише фракція Комуністичної партії.

Наступного дня лідери опозиції — Віталій Кличко, Арсеній Яценюк та Олег Тягнибок — підписали з Віктором Януковичем угоду про врегулювання кризи в Україні. Домовилися про відновлення дії Конституції України в редакції 2004 року, формування нового уряду та позачергові президентські вибори у грудні 2014 року. Угоду засвідчили глави МЗС Польщі Радослав Сікорський і Німеччини Франк-Вальтер Штайнмайер, а також глава Департаменту континентальної Європи МЗС Франції Ерік Фурньє. Представник від Росії Лукін ставити підпис під угодою відмовився.

Пізніше Володимир Парасюк, один із сотників самооборони Євромайдану, нині — народний депутат України, піднявся на сцену після виступу лідерів опозиції та заявив, що Майдан не терпітиме президента, який розстріляв десятки людей, до кінця 2014 року. Парасюк оголосив Януковичу ультиматум: якщо той не подасть у відставку до 10:00 завтрашнього дня (22 лютого)], то самооборона піде на штурм:

«Ми прийшли сюди сотнею. Ми ні в якій організації, ми звичайний народ України, який приїхав відстоювати права. Ми не з секторів, не самооборон, ми просто бойова сотня. І хочу вам сказати, що ми, прості люди, кажемо до наших політиків, які стоять за моєю спиною: ніякий Янукович — ніякий! — цілий рік не буде президентом. Завтра до десятої години він має піти геть… 77 чоловік поклало голову, а вони домовляються… Кажу від своєї сотні, де є мій батько, який приїхав сюди: якщо ви завтра до десятої години не виступите з заявою, щоб Янукович ішов у відставку, ми йдемо на штурм зі зброєю!»

Уночі з 21 на 22 лютого Янукович залишив свою резиденцію у Межигір’ї та вирушив до Харкова. Після чого — втік до Росії.

Увечері 22 лютого 328 народних депутатів проголосували за постанову Верховної Ради України про усунення Віктора Януковича з посади президента, визнавши його таким, що «в неконституційний спосіб самоусунувся від виконання обов’язків президента».

Революція перемогла.

24 лютого 2014 року Віктора Януковича та ряд інших посадових осіб України (Пшонку, Захарченка, Клюєва й ін.) було оголошено в розшук у рамках кримінальної справи за масові вбивства мирних громадян в Україні.

26 лютого колишній президент України придбав маєток під Москвою, вартість якого — 52 млн доларів — сума, яка в декілька разів перевищує всі задекларовані ним цінності за весь час перебування на посаді президента.