TextBook Вітько жадібно припав до чаші з білою рідиною. Холодний, ледь кислуватий кумис виявився таким цілющим, що і втому, і спрагу наче язиком злизало. Навіть біль від ударів — і той почав стихати.
— А тепер розказуй про Змія, — зажадав світлий Андак. — Який він — дуже великий?
Вітько ствердно кивнув головою.
— Завбільшки з коня? — не вгавав Андак.
Вітько відповів не одразу. А який же той Змій насправді? Тоді пригадав, як весело брехав Олешко про Змія і сказав:
— Набагато більший. У довжину він — як оте дерево заввишки.
Половці дружно втупилися в дерево, ніби вперше його побачили.
— А завтовшки він буде, як сім жеребців, — вигадував далі Вітько. — І око в нього блищить, як сонце. Коли зблизька гляне на когось — той спалахує, як метелик...
Тлумача затіпало. Мабуть, уявив себе метеликом.
— А скільки треба воїнів, щоб твого Змія побороти? — запитав Андак. — Десять? Двадцять?
Вітько вдав, ніби напружено розмірковує.
— О, ні, мабуть, більше, — сказав він. — Коли розлютується, то більше. Набагато більше.
— А який він зараз? Розлючений?
— Ще й який! Йому ж те... сьогодні снідати не дали. Андак надовго замовк. Сьорбав з чаші і задумливо дивився на вогнище. Врешті-решт наказав воїнам пильно стежити за полоненим, а сам рушив до намету.
Зміїв напад
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сторожова застава» автора Рутківський В.Г. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „В половецькому полоні“ на сторінці 4. Приємного читання.