TextBook Коли Вітько, обігнавши дорослих, перший скотився у видолинок, — він побачив Іллю Муровця, що з винуватим виглядом височів над Поповичем. А той, болісно морщачись, намагався розігнутися. Правицею він обережно доторкувався до того місця, що було нижче спини.
— Ну хіба ж так можна... — простогнав Олешко.— Ви ж, дядьку, трохи перепічки з мене не зробили.
— Так я ж не хотячи, — виправдовувався Муровець. — Розлютив ти мене, Олешку.
Попович побачив Вітька і вимучено посміхнувся.
— Ех, ти, — сказав він. — Навчив на мою голову.
— Не на голову, — заперечив Муровець. — Не на голову, а на інше місце. На те, звідкіля ноги ростуть.
Вітька розібрав сміх. Хлопець ледве стримувався. Він навіть затулив рота долонею, щоб не захихотіти. Бо хто його знає — а раптом Олешко розлютується так, як щойно дядько Ілько? І тоді невідомо ще, що заболить у Вітька...
Проте перший засміявся не він, а сам Попович.
— Ну, дядьку! Я ж не знав, що ви так бігаєте! Думав, коли що — дам драла і спробуйте мене догнати. А воно, бач, як вийшло.
Тієї миті дорогою пролетів вершник. З його коня летіли клапті піни.
— Половці!!! — хрипко репетував вершник. — Половці підходять!
Груші на вербі
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сторожова застава» автора Рутківський В.Г. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Навчився на свою голову“ на сторінці 3. Приємного читання.