У хлопця завмерло серце. Проте тінь промайнула за кілька кроків од нього, тоді сховалася за повіткою, в якій ремиґала корова, і тихенько тьохнула соловейком. А за якусь мить на порозі ніби вродилася Росанка.
— Чого розсвистівся? — пошепки запитала вона.
Вітько перевів дух. Це, виявляється, був Олешко Попович!
— Ну чого ти така? — несміливо мовив Олешко.
— Яка? — задерикувато відповіла Росанка і рушила до воріт, де лежала товстелезна колода.
— А така. Я до тебе з усією душею, а ти...
— Що — я?
— Та... нічого, — відказав Олешко і зітхнув так, аж Вітькові стало шкода цього дужого і завжди веселого парубка. Ет, якби ж то здогадувалася Росанка, з ким вона оце усілася поруч на колоді і з кого так жорстоко кепкує! Через дев'ятсот років про Олешка Поповича в школах будуть вивчати і, може, дехто не одну двійку отримає через нього. А їй, бач, усе смішки!
Олешко тим часом почав розповідати Росанці про велике й чудове місто Переяслав, про те, які там гамірливі ринки, смачні страви і вродливі дівчата. І так вже розповідав Олешко, так вже розливався соловейком, що Вітькові аж засвербіло у п'ятах від бажання побувати у тому славному Переяславі, ще раз поглянути на переяславського князя Володимира Мономаха і скуштувати ласощів з далекого Цареграду.
— То чом же ти від тих переяславських дівчат утік до Римова? — ушпигнула Поповича Росанка.
— Не втік я, — розважливо відказав Олешко. — Служба в мене така. Та й які там дівчата! А ти... закохувалася у когось?
Росанка засміялася.
— То вже моя справа. А навіщо тобі про це знати?
— Та... я просто так...
А Вітькові чомусь пригадалася Наталя Задорожна з його класу. Теж... така ж язиката. І звідкіля в дівчат беруться такі злі язики? Ти до них... ну, від усього серця, а вони...
Росанка підвелася.
— Холодно вже,— сказала вона. — Та й уставати рано треба.
— Посидь ще трохи, — попрохав Олешко.
— Ні, пізно вже. Та й ти іди собі. Думай про своїх переяславських дівчат.
— Бач, яка ти... — зітхнув Олешко. Він звівся на ноги і поволі рушив у бік дідового дворища, за яким починалися нічийні чагарі.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сторожова застава» автора Рутківський В.Г. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Ведмідь, що вміє розмовляти“ на сторінці 2. Приємного читання.