Розділ «Хто цупить черешні»

— Діду, мене ж чекають, — кілька разів заводив він.

Проте дід Овсій лише рукою махав:

— Нічого їм не станеться. Чекали п'ять літ і ще трошки пождуть. Ти ж бо не ніжишся в постелі, ти діло робиш! І не бійся, поїдеш зо мною. А я, коли що — в обиду тебе не дам.

Дід Овсій теж не сидів без діла. Він був зайнятий важливою справою — щось уважно роздивлявся на землі.

— Є! — нарешті вигукнув він. — Ти диви, а я спочатку гадав, що то робота таких жевжиків, як ти чи Лидько з Мухою!

— То не я, — про всяк випадок відмежувався Вітько від жевжиків.

— Та вже бачу. Тут хтось із дорослих побував, не інакше. Бачиш, які сліди?

І справді, неподалік від черешень виднілося кілька слідів. Не досить виразних, проте розібрати їх можна було. У кожен слід поміщалося чи не два Вітькових.

— А ось тут ніяк не розшоломкую, — гомонів дід сам до себе. — Ніби теж сліди, але — чиї? Буцімто хтось віниччя до ніг поприв'язував. Хитра, видать, штучка тут побувала! Та нічого, я її виведу колись на чисту воду. Осоромлю так, що в самому Переяславі сміятимуться. Ич, здитинилося!

Сонце вже викараскалося досить височенько над Римовим, коли Вітькові було дозволено злізти з черешні. Дід Овсій перекинув кошики через сідло, взяв коня за вуздечку і вони подалися на Городище.

Першим, хто їм зустрівся, був Олешко Попович. Він з докором подивився на Вітька, затим перевів погляд на сонце, що стояло майже прямовисно над Городищем.

— І де це тебе цілий день носило, небораче? — запитав Олешко. Проте одразу ж погляд його зупинився на кошиках. — А це що, діду? Кому везете?

— Та вашим же лобурякам, кому ж іще, — не надто ввічливо відказав дід. Він усе ще не міг заспокоїтися через ті сліди.

— О! Тоді давайте мені першому! — зажадав Попович і простяг руку.

Проте дід Овсій не поспішав пригощати Олешка. Він зміряв його з голови до ніг, затим звелів:

— Ти мені спочатку ліву ратицю покажи!

— Навіщо? — здивувався Олешко.

— Показуй, показуй... Ніколи мені з тобою тут теревені розводити!

Олешко стенув плечима. Та все ж ногу підняв.

Дід Овсій прикипів поглядом до підошви. Тоді витяг з-за очкура черешневий прутик і приклав його до Олешкового чобота. Прутик влігся точнісінько на підошву.