Розділ четвертий Клопоти на волі

Голод насувався поволі, невпинно. Це відчувалося, як раніше — наближення війни, і Магда, котра стала частіше спілкуватися з пані Віхуровою, якось переказала Климові: та вмовляє чоловіка кинути все й перебратися ближче до села. Мала родичів серед довколишніх дрібних поміщиків-цукроварів, готова була жити в тісняві, аби лиш чоловік не підірвав здоров'я остаточно й невідворотно. У Львові протримається нині не всякий здоровий, куди вже Віхурі з його болячками. Та не вийшло, відставний комісар уперся, тікати наміру не мав, тож вирішили якось жити.

— Радий вас бачити, пане Мареку.

— Заради такої можливості ви посилаєте по мене російських вояків? — Віхура кивнув на двох солдатів і унтер-офіцера, що тупцяли осторонь, позираючи на «даймлер» контррозвідки, з якого вийшов Кошовий. — Пані Віхурова зачала кричати ґвалт. Вирішила — мене арештовують.

— Хіба вам нічого не пояснили?

— За мною просто прийшли, пане Кошовий! Озброєні військові! Жоден із цих хлопів не говорить ані польською, ані німецькою!

— Даруйте за незручності, — мовив Зубов німецькою, ступивши ближче й козирнувши. — Ми ще налагоджуємо стосунки з новими підданими Його Величності. Труднощі перехідного періоду є.

— Обшуки й арешти — труднощі перехідного періоду? — зиркнув на капітана Віхура.

— Від мене нічого не залежить, — сухо відповів Зубов. — Цапа відбувайла в моїй особі шукати не слід. За дії кожного недалекого хама не маю наміру відповідати. Вільні! — кинув унтеру, вже російською.

Той витягнувся, віддав наказ солдатам, повів їх геть.

— Чого зволить пан офіцер? — Віхура вже трохи заспокоювався.

— Вам усе пояснить пан Кошовий.

— То все ж таки — ваші штучки? — відставний комісар знову зиркнув на Клима.

— Що я маю пояснити?

— Залучити пана колишнього поліцейського до нашої справи.

— Поліцейські не бувають колишніми, — буркнув Віхура. — Як і військові, до речі. А ось комісари йдуть у відставку.

— З формулюванням визначимося, — відмахнувся Зубов. — Ми витрачаємо забагато часу, панове. Самі побачите. Видовище красномовне. Прошу за мною.