Розділ шостий Отак і лишайся живим…

— Тим, хто наразив вас на ризик, важлива була персона, якій довіряють. Зокрема, я. Ну, і яка знана в Бригідках, а директор тюрми знає адвоката Кошового давно й особисто.

— З цим до мене вчора прийшов один газетяр, Роман Гірняк.

— Не знаю такого. Кримінальний репортер?

— Наче… ні, — Клим наморщив чоло, далі сказав впевненіше: — Ні. Точно — ні. Він дописує в «Українське слово», є така газета. Там лише про політику, ви вірно описали поточний момент.

— У такому разі звідки цей ваш Гірняк дізнався про арешт Ладного? Певен — його теж використали грамотно, наосліп. Підкинули вам інформацію не прямо, а через людину одного з вами середовища.

— Гірняка я до вчорашнього дня теж не знав особисто.

— Бачте, як заплутано! — Віхура розправив плечі й тепер виглядав переможцем, який щойно розкрив злочин століття, не інакше. — Про мету питали? Спробую пояснити, хоч теж лише припущення. Легіонер Ладний, який на війні застрелив майже два десятки ворожих вояків, — герой. Ветеран війни, який приревнував та вбив суперника, — кримінальний злочинець. Але солдат, який нахабно виривається з-за ґрат, звинувачує владу в тому, що з нього роблять цапа-відбувайла, і потім гине від чиєїсь кулі, знову стає героєм, хай він водночас і жертва. В його особі реабілітоване стрілецтво. Хочете знати, хто застрелив Ладного?

— Звичайно! Ви хіба ні?

— Я теж. Але для цього ви, пане Кошовий, маєте добре подумати й спробувати пояснити мені, кому вигідно провертати всю цю операцію, аби змити бруд із українського військового легіону. Зараз відповідати не треба. Просто підкидаю інформацію для роздумів. І наполегливо, навіть уклінно прошу прийти з цим до мене найближчим часом.

— Звісно, — мовив Клим.

Він знову збрехав.

А комісара Віхуру виказали очі.

Адже в них Кошовий прочитав: досвідчений поліцейський і давній приятель йому зовсім не вірить.

Тепер стало зрозуміло, чому комісар зайшов так здалеку, починаючи цю розмову.

Віхура хотів, аби Клим знайшов убивцю.

Ну, хоча б допоміг це зробити.