Розділ дев’ятнадцятий Баламут

Арсенич не забарився — точним ударом вибив браунінг.

Шацький рачки відповз далі від тісного поля бою, Кошовий здоровою рукою допоміг йому підвестися.

Це відволікло на мить, а коли знову глянув на сутичку, сили помінялися. Баламут плавно, завченим і вочевидь давно відпрацьованим рухом пірнув під занесену для наступного удару руку старшини, перехопив, смикнув, рвонув, перекрутив — і Арсенич полетів на підлогу, заледве не збивши з ніг Снігура. Підхорунжому довелося відскочити, і поки оговтувався, втікач уже прорвався до виходу, звільнивши собі шлях.

Двері відчинилися.

Ззовні.

Баламут налетів на жандармського поручника Гастлера.

За мить у невеличкій кімнатці стало зовсім тісно від жандармів, які гуртом навалилися на Баламута й нарешті скрутили його бубликом.

— Я ж обіцяв вам гарну здобич, — через силу посміхнувся Клим.

— Довго тягнули, — відрубав Гастлер. — Таки загралися. Я попереджав.

— Зате ефектно вийшло, хіба ні? Ви б з ним самі довше вовтузились. Бачите, який зух, — Кошовий говорив, виправдовуючись і винувато позираючи на Шацького.

Арсенич, котрий уже підвівся, спохмурнів ще більше, стиснув кулаки:

— Ти мені обіцяв! Ти ж казав тоді — віддаси падлюку стрільцям раніше, ніж жандармам!

Клим безпорадно розвів руками.

— Так би й було, аби я сам мав змогу роздобути докази. Про газету кажу. Та для цього треба було якось пробратися в Чернівці, а там знову стоять росіяни. Довелося йти ось до пана поручника. Іншої можливості попросити допомоги, крім як у австрійської агентури, не бачив для себе. Пан Гастлер все зрозумів, привів мене до потрібних людей, котрих не маю права називати. Агентура в Чернівцях ще швидко впоралася.

— Бо до ваших слів, пане Кошовий, поставились серйозно, — зауважив поручник. — Але ще не раз матимемо з вами розмову.

— Та ради Бога! — Клим підніс угору здорову руку, показуючи — здається.

Обвівши присутніх поглядом, затримавши його на Арсеничі, поручник Гастлер повернувся до своїх жандармів, зиркнув на Баламута:

— З вами — тим більше. Питань дуже багато.

— Для чого відповідати, однаково розстріляють, — той сплюнув кров із розбитої кимось губи.

— То вже як домовимося. Заберіть його звідси.