Розділ «Бабай»

Чиясь рука висмикнула його з балкона.

Назар упізнав серед хлопців, котрі бігали внизу, одного, з яким устиг познайомитися одразу після переїзду, і помахав йому рукою. Хлопчисько в довгих джинсових шортах — його звали Володя — привітався і запитав, чому Назар не з’являється в дворі. Той відповів, що занедужав на кір, і продемонстрував висипку на щоках. Володя із заздрістю свиснув і сказав, що й сам був би не проти продовжити канікули на кілька тижнів.

Потім Назар помітив, що з магазина повертається Валерія, і швидко заскочив назад до квартири, сподіваючись, що вона не встигла його засікти.

Відчинивши двері дитячої, Назар побачив, як дядько Артур нюхає через паперову трубочку якийсь білий порошок, схилившись над письмовим столом. Помітивши Назара, гість швидко згріб папірець, на якому був насипаний порошок, і повернувся до нього.

— Мучачо, тебе не вчили, що перш ніж увійти, треба постукати? — Назарові здалося, ніби очі дядька Артура якось дивно блищали. Щось подібне він уже бачив, коли дорослі хмеліли від спиртного.

— Мені тільки треба взяти в себе… — розгубившись, вимовив Назар і був неприємно вражений, що тепер мусить просити дозволу, щоб увійти до своєї кімнати.

— Та звичайно, — трохи м’якше сказав гість, бгаючи папірець і відсуваючи його на краєчок столу. — Бери, бери все, що тобі потрібно, — він навіть посміхнувся. Цілком щиро.

Назар підійшов до столу і зніяковіло зупинився.

— Я… туди, — він указав униз.

— Без проблем, аміго, — дядько Артур великодушно підвівся і повернувся до вікна, вивчаючи пейзаж.

Хлопчик пірнув під стіл. Там він зберігав у коробках свої речі. Ігри, кілька конструкторів, різний дріб’язок. Там же тепер була й коробка зі зламаним фільмоскопом та всім знімальним приладдям. Але зараз Назара цікавила ігрова приставка, котру він ще жодного разу після переїзду не діставав. У тій же коробці було кілька картриджів із його улюбленими іграми, в основному автогонками.

Сумка дядька Артура стояла поруч, відчинена «блискавка» дозволяла бачити її вміст. Одна річ, що визирала між складених сорочок, привернула Назарову увагу. Він зібрався було роздивитися ближче, але дядько Артур раптом сказав:

— Мене цікавить один момент, аміго, — Назар чомусь вирішив, що він зараз запитає про нитки, натягнуті між ніжками ліжка. Але помилився.

— Коли повернеться твій батько?

— Ще, мабуть, не скоро, — відповів Назар з-під столу, перебираючи коробки. Потрібна коробка була знизу.

— А-а-а… — невиразно протягнув дядько Артур, продовжуючи дивитись у вікно. — А він колись дзвонить із роботи?

— Іноді. Сьогодні татко одразу попередив, що затримається. Але він знає, що ви приїхали, — Назар подумав, що приятель батька переймається тим, що Левшиць не цікавиться його приїздом. Хлопчик знав, що після підвищення на роботі в батька практично не залишалося вільного часу навіть на розмови з мамою, хоча вони працювали в одному офісі.

— Усе гаразд, — безтурботно відгукнувся гість, — аміго.

Дядько Артур постійно називав його цим незрозумілим словом.

— А що таке «аміго»? — запитав Назар, витягнувши нарешті коробку з приставкою.