Розділ «Бабай»

— Угу, — погоджуючись, закивав Назар. — Адже їй це зовсім ні до чого. Але… тобі, напевно, хотілося б довідатися, як усе трапилось?

— Я не проти послухати. Якщо ти сам цього хочеш, звісно.

Хлопчик помовчав хвилину, збираючись із думками і повертаючись у той серпневий ранок…

— Ви з мамою тоді перевозили речі. Я був сам у вашій кімнаті та дивився у вікно. А потім випадково вдарив по трубі… — почав Назар.

Епілог

Провідавши Валерію в лікарні, вони ненадовго розлучилися.

Назар чекав біля центрального входу, поки батько розмовляв із лікарем, з яким спеціально познайомився три дні тому, коли вони вперше провідували Валерію. Завтра мама поверталася додому.

— Вдалося? — ледь батько ступив за двері, до нього нетерпляче підбіг Назар. Левшиць задумливо поглянув на хмари, що пропливали високо в небі, ретельно висякався в носову хустинку і тільки тоді, подивившись на сина, котрий знемагав від нетерпіння, ствердно кивнув.

— Круто! Ти молодець, татку! — Назар переможно зобразив серію ударів по невидимому супротивнику.

Щоб довести справедливість отриманого компліменту, Левшиць гордо продемонстрував зелений клаптик паперу із цілим стовпчиком підписів у нижньому правому кутку і складним орнаментом численних печаток і штампів — у лівому.

Вони повернули на алею парку, що оточував будівлю лікарні, і покрокували зовсім не в тому напрямку, звідки прийшли. Зелений папірець, що перекочував із рук Левшиця-старшого до Левшиця-молодшого, означав, що в них сьогодні намічається ще один важливий візит.

— Думаєш, він упізнає тебе?

Назар торкнувся до приколеного до сорочки яскраво-жовтого значка.

— Упізнає. Звісно, впізнає.