Розділ «Бабай»

Уранці все це здасться повним ідіотизмом, звичайно…

Намагаючись не шуміти, він прочинив двері й уважно оглянув дитячу. Нічого незвичайного. Назар спав, повернувшись обличчям до настінного килимка. Нічого дивного.

Обірваних ниток, що звисали на підлогу з ніжок ліжка, Михайло не помітив.

Ще після повернення додому з лікарні Назар вирішив, що повинен приховати від батьків факт існування монстра в його кімнаті. Йому все одно ніхто не повірить, тому що дорослі не вірять у такі речі. Навіть Дідусь-Із-Ліфта вірив тільки в злих людей і погані місця. Дорослі переконані, що знають усе на світі, — його батько з матір’ю не були винятком і могли накласти головою за цю помилку.

Отже, в те, що дорослі не можуть збагнути чи у що просто не здатні повірити, посвячувати їх не можна. Для їхнього ж блага. Інакше вони діятимуть по-своєму і нарвуться-таки на неприємності. А Михайло з Валерією, як любив про себе називати батьків Назар, і так були в небезпеці.

Назар часто думав про той рядок із послання, прочитаного в ізоляторі, який оповідав, що чудовисько може напасти і на дорослого. Нехай залишалося загадкою, яка природа тієї таємничої лічилочки, але…

Ні, він нічого їм не розкаже. Якщо в нього і були певні вагання, то після того, як він побачив на власні очі Того, Хто Стукає По Трубах, — сумніви зникли.

Жодного слова.

Розділ З

Гість

Спозарання задзеленчав телефон. Дзвінок вихопив Назара в стан напівдрімоти, додавши відчуття сильного болю у голові і тужливо-сірого осаду від чогось, що трапилося нещодавно. Погойдуючись у напівсні, як водяний равлик, що завис між гладдю ставкового плеса і намулистим дном, хлопчик відсторонено прислухався до звуків іззовні.

Слухавку взяв батько, про щось говорив голосом людини, яку невчасно розбудили, потім повернувся до спальні і почав щось пояснювати Валерії. Незабаром їхня розмова перейшла в суперечку. Назара це здивувало — навіть коли бували серйозні приводи, батьки сперечалися рідко. Та й узагалі — кому хочеться влаштовувати дискусію в такий ранній час.

Із уривків фраз, котрі долинали зі спальні, Назар зрозумів тільки одне: до них хтось збирався приїхати в гості. Швидше за все, вже сьогодні.

Батьки знову лягли спати, бо не було ще й шостої години ранку, однак Назар уже не міг заснути. Він попрямував до кухні випити води. По дорозі згадав, що сьогодні перше вересня, і діти підуть до школи на перший дзвінок. Назар почав уявляти, як уперше з’явиться на заняття у середині місяця, коли закінчиться його карантин, і зловив себе на тому, що бачить перед собою свій старий клас. Тепер у нього буде нова школа, де він навчатиметься із зовсім іншими дітьми. Це геть вилетіло йому з голови. Він уже й раніше помічав: майже завжди в справжньому житті все, що собі уявляєш, складається по-іншому. Це здавалося дуже несправедливим.

Попивши води, Назар зауважив, що головний біль швидко минає і вперше зранку в нього немає температури. Під час останнього візиту дільнична лікарка сказала, що він переносить кір легше, ніж більшість дітей, яких вона лікує в їхньому районі, і що в нього міцне здоров’я. Валерія, як завжди, підтакувала і вставляла репліки: «Зараз так багато слабких дітей» чи «Все через екологію». А ще говорила, як важливо займатися загартовуванням, робити вчасно щеплення, і стукала по столі — тьху, тьху, тьху! — поглядаючи на сина так, немов уже бачила, як він у чому мама народила пірнає в сніг. Назар про це зовсім не мріяв, але вирішив, що пролежувати цілісінькі дні в ліжку йому страшенно набридло, і збирався попрохати у Валерії дозволу на вільніший режим.

Повернувшись до дитячої, він звернув увагу на обірвані нитки на ніжках ліжка. І тільки зараз до нього миттєво повернулися спогади про минулу ніч. Дивно було бачити своє ліжко, освітлене ранковими променями сонця, бачити з того ж ракурсу, як сьогодні вночі, коли з-під нього висовувалась огидна пика із пронизуючими злісними очицями, яка видувала вивернутими губерами «б’а-б’а-б’а» і розмовляла у його свідомості…

Невже все це було?

Він не став себе обманювати — це правда. Нехай дуже схожа на поганий сон, про який хочеться чимшвидше забути, але правда.

У кімнаті батьків теж не спали. Суперечка стихла, але розмова продовжувалась. Назар збирався лягти і дочекатися, коли вони піднімуться, і Валерія почне збирати Михайла на роботу… і раптом уловив якийсь рух за ніжкою ліжка.

Нахилившись, він побачив незвичну комаху. Вона була схожа на великого жука розміром із півмізинця, тільки позаду тяглися довгі, в півтора разу довші за тулуб крила бабки, складені, як хвіст павича. Дивна комашка явно воліла не залишати тіні.