Розділ «Частина четверта»

И знамя вольности кровавой

Я подымаю на Петра.

Пушкін навіть зайнявся пророкуванням, що, мовляв, будуть пам’ятати лише Петра І, а Мазепу забудуть. Але це імперське пророцтво Пушкіна не збулося. Не забули гетьмана Івана Степановича Мазепу в Україні.

«Забыт Мазепа с давних пор…»

Це так хотілося Пушкіну, щоб забули Мазепу, «злодея», який намагався вирвати Україну з російського ярма… За свободу, бачте, боровся. Але – за яку? За свободу своїх хохлів. Щоб вирвати їх з-під влади російського «самовластья». От і отримав за це…

Якщо, мовляв, Мазепу й пам’ятають, то лише в церквах, під час проклять, тобто оголошення анафеми.

Забыт Мазепа с давних пор;

Лишь в торжествующей святыне

Раз в год анафемой доныне,

Грозя, гремит о нем Собор…

Віктор Гюґо пророкує вождю Країни козаків у своїй поемі «Мазепа»:

Страхітна велич з його мук повстане.

Колись кирею вдягне прадідних гетьманів

У сяєві зіниць;

А як у ній з’явиться – степові народи

Пішлють йому назустріч фанфар хороводи

І падатимуть ниць!

Кіндрат Рилєєв виявився передбачливішим

«Увы», – як кажуть росіяни, Пушкін виявився – принаймні щодо Мазепи, – нікудишнім пророком. (Чи йому так хотілося, щоб Мазепу навіть його одноплемінники хутчій забули, тож і видавав бажане за дійсне.)

Сьогодні в Україні – в незалежній, за яку він одним з перших розпочав боротьбу, – створюються кінофільми, в ефірі ідуть присвячені йому радіо– і телепередачі, виходять книги, з’являються оповідання, вірші, есеї, історичні дослідження – його ім’я на слуху. Воно стало символом волі – для патріотів України – і ненавистю для українофобів різних мастей, а головно – прихильників російського самодержавства.