Розділ «Частина четверта»

Петро Перший теж носив вуса. Власне, вусики, рідкі, гострі, що їх можна було назвати тарганячими. Але й він без них не міг. І хай би хто посмів зазіхнути на них – простягнути руку і зневажливо смикнути його за вуса – о-о-о!!! Для такого безумця тієї самої миті настав би кінець світу.

Інша річ чужі. Петро І міг у гніві чи коли хотів когось принизити, познущатися з кого дошкульно, то запросто хапав за вуса, смикав. Привселюдно.

Так сталося й з Мазепою, гетьманом України, коли московський цар, щоб показати свою зверхність, схопив його за сиві вуса.

Перейшовши на бік Карла XII, Мазепа в жовтні 1708 року, щоб пояснити і роз’яснити свій вчинок, звернувся до старшин, козаків і до народу з промовою, у якій розповів про ту сваволю, що Москва чинить з Україною, позбавляючи її будь-якої автономії. Згадав як його, гетьмана України, принижував цар Петро:

«Початок спільних недуг наших зазнав я на самому собі. Вам-бо відомо, що за відмову мою в задумах його, убивчих для нашої Отчизни, вибито мене на щоках, як безчесну блудницю. І хто ж тут не признає, що тиран, який образив так ганебно особу, що репрезентує націю, вважає, звичайно, членів її за худобу нетямущу і свій послід? Та й справді, а за таких їх уважає, коли посланого до нього депутата народного Войнаровського із скаргою на зухвальства та звірства, чинені безустанно народові од військ московських, із проханням потвердити договірні статті, при віданні Хмельницького уложені, яких він ще не потверджував, а повинен за тими ж договорами потвердити, він прийняв поличниками й тюрмою і вислати хотів був на шибеницю, від якої врятувався той лише втечею…»

Петро побив Мазепу по щоках на бенкеті у князя Меншикова. Це сталося після того, як І. Мазепа посмів суперечити в розмовах з царем.

Як пише автор «Історії русів», «пан Вольтер, розповідаючи про той випадок у своїй шведській історії, свідчить так:

«Государ, мавши Мазепу за своїм столом, запропонував йому завести у себе, в Малоросії, регулярне військо і всі ті податки народні та митні, які заведено у Великоросії. І коли на теє відповів Мазепа, що в такому військовому й пограничному народі, яким є малоросійський, того раптово зробити не можна, а хіба спроквола і час од часу, то государ, розгнівавшись за теє на Мазепу, вилаяв його, вхопив за вуса і нахвалявся позбавити його гетьманства».

Князь Меншиков, як Петро І у нього на банкеті посмикав гетьмана Мазепу за вуса, лише буркнув:

– Не вмер ваш Мазепа і навіть не злиняв. Хай пишається, що сам цар його за вуса хапав. І хай терпить царський гнів. Бо Мазепа хоч і гетьман, але цар менший. А менший завжди має терпіти старшого царя. І вірно йому служити. Старший цар його за вуса потягає, а він хай нижчих себе тягає, бодай і генеральних старшин своїх, і буде у світі справедливість.

Про такі «баталії» через роки Тарас Шевченко напише в поемі «Сон», пригадуєте:

…цар підходить

До найстаршого… та в пику

Його як затопить!..

Облизався неборака;

Та меншого в пузо —

Аж загуло!.. а той собі

Ще меншого туза

Межи плечі; той меншого,

А менший малого,