Розділ «Частина четверта»

Відомо, що свою поему «Полтава» О. Пушкін написав після Рилєєва – чи не під впливом поеми Рилєєва «Войнаровський». (Андрій Войнаровський, син сестри Мазепи, був улюбленцем бездітного гетьмана і розділив з ним гіркоту поразки під Полтавою. До 1716 року Войнаровський переховувався в Західній Європі, але був схоплений в Гамбурзі на вимогу російського резидента – європейці тут проявили себе не з кращого боку – і засланий до Сибіру.)

Оцінка гетьмана Мазепи в обох творах – Рилєєва і Пушкіна – діаметрально протилежна, наче вони писали про дві різні людини з однаковим прізвищем.

У поемі поета-декабриста, громадянина і революціонера, борця з деспотією Кіндрата Рилєєва образ українського гетьмана є зразком борця за свободу своєї батьківщини. «Уж близок час, близка борьба, / Борьба свободы с самовластьем!..»

Вустами Войнаровського поет говорить про себе і своїх однодумців по боротьбі.

Так мы, свои разрушив цепи,

На глас свободы и вождей,

Ниспровергая все препоны,

Помчались защищать законы

Среди отеческих степей.

Кіндрат Рилєєв не лише поважає Мазепу, а й ставить його в один ряд з Петром І: «Мы оба правы, – говорить гетьман. – Как он, и я живу для славы, / Для славы пользы Родине моей».

А ось у Пушкіна інша точка зору, інший погляд на Мазепу, інша оцінка його особи і як людини, і як політика. (І не все у геніального поета відповідає дійсності.)

Як зазначає критика, двох російських поетів у цій темі об’єднує лише те, що ні Рилєєв, ні Пушкін не назвали свою поему ім’ям головного героя, адже таку назву обов’язково заблокувала б цензура. А загалом два поети, живучи в один і той самий час, по-різному сприймали вчинки гетьмана України. Для одного з них – Рилєєва – Мазепа був майже однодумцем, для другого – Пушкіна – зрадником, ворогом і злочинцем.

У передмові до першого видання «Полтави», явно натякаючи на Рилєєва, Пушкін пише про образ Мазепи: «Деякі письменники хотіли зробити з нього героя свободи, нового Богдана Хмельницького». (Олександр Сергійович явно не відав про поговірку, що побутувала в Україні: «Від Богдана до Івана не було у нас гетьмана», адже Хмельницький і Мазепа були найбільшими діячами відродженої в XVII столітті України.)

Олександра Сергійовича Пушкіна справедливо називають найвидатнішим поетом (та хіба тільки поетом!) російської літератури. І додають при цьому – теж справедливо (а втім, це істина, що не потребує доказів): «його лірика пов’язана зі свободою». Поета «хвилювала тема свободи». Виступаючи проти царя-імператора, поет називає його «самовластительным Злодеем» (з великої літери). За оду «Вольность» був у 1820 році відправлений у заслання. Підкреслюється, що Пушкін «не підтримував кріпосницьке право і боровся проти самодержавства».

Гм…

Для такого генія, як Пушкін, бути ортодоксом, співцем імперії? Занадто! Його геній не дозволяв йому так низько впасти. Це він у вірші «К Чаадаеву» набатом проголосив:

…Товарищ, верь: взойдет она,

Звезда пленительного счастья,

Россия вспрянет ото сна,

И на обломках самовластья