Розділ «Частина четверта»

Напишут наши имена!

Борців за свободу російський геній славив у багатьох своїх поезіях, славив як істинних героїв, закликав їх такими бути, боротися, боротися й боротися з самодержавством за свободу.

Але славив лише своїх борців, які боролися проти свого ж самовластя за вільну Росію.

Але досить було кому виступити за свободу своєї, іншої національності, батьківщини, як тон і оцінки відразу ж різко змінювалися на діаметрально протилежні. Такі борці оголошувалися поетом «злодеями» – як те й сталося з Іваном Мазепою, гетьманом України. Мазепа на цій підставі навіть став «змием» [28] – але це вже з розряду лайок.

Виходить, боротися за свободу мають право – за Пушкіним, – лише росіяни. Мазепа боровся теж за свободу, таку любу Пушкіну, але за свободу від російського самодержавства, а це, з точки зору Олександра Сергійовича, вже «преступление». Жаль, що Пушкін не дожив до часів Володимира Леніна, який називав самодержавну Росію «тюрмою народів», однією з ув’язнених цієї тюрми народів і була Україна, що її «злодей» Мазепа намагався визволити.

Мабуть-таки, мав рацію Федір Тютчев, який застерігав, що, мовляв, «умом Россию не понять».

Особливо того ж таки Пушкіна, який виступав за свободу, але гнівно, з великодержавних позицій, таврував тих борців за свободу, які намагалися вирвати свою країну з російської «тюрми народів», як хоча б у вірші «Клеветникам России» – патріотичному вірші-оді, опублікованій поетом у 1831 році у зв’язку з польським повстанням 1830–1831 років. А безпосередньою причиною написання вірша став виступ деяких депутатів у французькому парламенті із закликом збройного втручання у воєнні дії на боці польських повстанців проти російської армії.

Вірш «Клеветникам России» був написаний Пушкіним у Царському Селі напередодні чи під час облоги Варшави.

Через три тижні поет, відгукуючись на взяття Варшави, написав вірш «Бородинская годовщина», після чого ці два вірші, а також вірш Жуковського «Старая песня на новый лад» були опубліковані брошурою під назвою «На взятие Варшавы». Перед публікацією обидва пушкінські вірші були прочитані і схвалені особисто імператором Миколою. На думку польських спеціалістів, обидва вірші і написані були на замовлення імператора, душителя польської свободи, який намагався зробити поета ідеологом догм своєї епохи – «православ’я, самодержавство і російський націоналізм». Але вірш був, як вважається, в руслі загальних поглядів Пушкіна на польське питання. Пушкін, хоч як це не дивно – борець за свободу! – вважав, що самостійне державне існування Польщі суперечить інтересам Росії. На той час він відійшов від революційної романтики юності і став негативно ставитись до революцій і змов узагалі. В листі до В’яземського Олександр Сергійович так прямо й писав: «Все это хорошо в поэтическом отношении. Но все-таки их (поляків. – В. Ч.) надобно задушить, и наша медлительность мучительна».

Того ж року О. Пушкін безуспішно пропонував Бенкендорфу дозволити йому видавати політичний журнал, мотивуючи це так: «Ныне справедливое негодование и старая народная вражда, долго растравляемая завистью, соединила всех нас против польских мятежников, озлобленная Европа нападает покамест на Россию не оружием, но ежедневной бешеной клеветою… Пускай позволят нам, русским писателям, отражать бесстыдные и невежественные нападки иностранных газет».

І погрожував Європі (а заодно й лякав польських «мятежников», які боролися за свою свободу з Росією):

Иль нам с Европой спорить ново?

Иль русский от побед отвык?

Иль мало нас?

Или от Перми до Тавриды,

От финских хладных скал

до пламенной Колхиды,

От потрясенного Кремля

До стен недвижного Китая,

Стальной щетиною сверкая,