Розділ «Частина четверта»

З його ініціативи в Одесі споруджено пам’ятник отаману Чорноморського козацтва Антону Головатому.

Богдан Сушинський – автор надзвичайно цінної унікальної книги «Гетьман Мазепа: повернення до Батурина» (2001) – про життя й діяльність гетьмана, а також про символічне, з ініціативи Б. Сушинського, перенесення в 1999 році праху І. Мазепи з Галаца до колишньої гетьманської столиці. Тоді ж було відкрито в Батурині Алею гетьманів, на стелі якої викарбувано слова Б. Сушинського:

«У діяннях гетьманів – історія, слава і державна велич України».

Пригадується вічне Шевченкове, святе запитання:

…Коли

Ми діждемося Вашингтона

З новим і праведним законом?

А діждемось-таки колись!..

Ось тоді нарешті повернуться на Батьківщину наші загнані в чужоземелля кошові отамани і гетьмани: Дорошенко повернеться з Московії, Самойлович і Многогрішний – із Сибіру, Калнишевський – із Соловків, з мурів Петропавловської фортеці Санкт-Петербурга – Полуботок, повернеться до Києва розстріляний польською шляхтою гетьман Іван Виговський…

А скільки ще в тих чужоземеллях лежить полковників наших, отаманів!

Гетьманів, праведних борців за волю України.

Ось тоді, як діждемося нових і праведних законів, в Україну і гетьман Іван Мазепа повернеться з Румунії. Хоч він і лежить там у парку Свободи, та все ж не вдома…

Ще давні греки нас учили (і досі вчать): герої продовжують життя і в гробницях, впливаючи на долі людей і полісу. Вони вважаються посередниками між богами і людьми, захисниками людей, тими, хто відвертає зло і біди, рятівниками від незгод. Вони – благодійники людей, винищувачі чудиськ, велетнів-розбійників, борці з ворожими людям демонами…

А їх у нашому житті ще й досі предосить…

Пушкін i Рилєєв, або знову про Мазепу

Це я, здається, в Інтернеті на якомусь із сайтів прочитав такий заголовок. «Гм, – подумалось тоді мені. – Пушкіна й нині всі знають, а ось Рилєєва вже починають забувати. А жаль…» Що ми пам’ятаємо про нього – ще зі шкільних часів, коли вчили (чи як кажуть, проходили) про декабристів?

Кіндрат Федорович Рилєєв (1795–1826) – російський поет, декабрист, один з керівників Північного товариства декабристів. Разом з О. Бестужевим видавав альманах «Полярная звезда». Спочатку був конституційним монархістом, потім – декабристом. Відіграв значну роль в організації повстання 14 грудня 1825 року на Сенатській площі.

Страчений серед п’яти керівників декабристського повстання.

Автор багатьох сатиричних творів, історичних дум, хоча б «Волинський», «Державін», «Іван Сусанін», численних агітаційних віршів, пройнятих закликами до свободи, ненавистю до деспотизму, високою громадянською активністю.

У 1817–1820 роках жив на Слобідській Україні (в Острогозьку), бував у Києві, Харкові, знав українську мову, побут, звичаї, українську народну поезію, вивчав історію України. Був знайомий з багатьма діячами української культури, автор думи «Богдан Хмельницький», а також дум «Наливайко» (незакінчена), «Мазепа». Рилєєва не раз згадував у листах і «Щоденнику» Тарас Шевченко. Поезії поета-декабриста українською мовою перекладали П. Грабовський, О. Кониський, П. Тичина, М. Рильський, А. Малишко, М. Терещенко та ін.