Розділ «Частина четверта»

Кінематограф. Про Мазепу зняті три художні фільми, а також три науково-популярні. Режисер О. Скрипник вперше подав образ Мазепи не як зрадника, створеного на протязі століть російською і радянською пропагандою, а як державного діяча в складних умовах існування України (1992).

«Анафема», «Іван Мазепа» – фільми режисерів Л. Анічкіна, В. Вітра. У першому з них використані невідомі і недоступні раніше джерела про гетьмана Мазепу. Автори фільму переконливо доводять: той, хто вважає Мазепу зрадником, сам є ворогом незалежної України. У фільмі «Іван Мазепа» використані українські, шведські, польські та російські джерела.

Живопис. Є багато картин із зображенням гетьмана Мазепи, що зберігаються в музеях різних країн, у тім числі в Україні. Найбільш вірогідним є зображення гетьмана на картині, яка зберігається в Грімсгольмі (Швеція): «Портрет гетьмана Мазепи».

Варто згадати й картини, присвячені Мазепі, художників А. Деверіа, Ю. Коссака, Л. Булянже, Е. Делакруа, О. Верне, Е. Харпентера, де ла Ґордена, І. Нікітіна, С. Васильківського, М. Масютіна, Йоганна Шюнберга, Й.-Г. Пенцеля, Н. Сомка, Ф. Гуменюка, С. Луцика, М. Берніґерота, А. Баугіна, П. Чирка, Н. Буряка, С. Величка, С. Якутовича…

Окремо варто згадати про фільм «Молитва про гетьмана Мазепу», українську повнометражну стрічку кіностудії ім. Довженка режисера Юрія Іллєнка.

Прекрасний, високохудожній і своєрідній фільм, але… Досить було з’явитися стрічці на великому екрані, як тодішній міністр культури РФ Швидкой швидко (даруйте за тавтологію) оголосив його «антиросійським» – ні більше, ні менше. Мовляв, у фільмі «исковеркан» образ Петра I. А річ ось у чому.

Історики О. Гуржій та Т. Чухліб у книзі «Сто великих постатей і подій козацької України» (Київ, 2008) справедливо зазначають:

«Постать Петра I (1672–1725) дуже складна і неоднозначна для оцінки в історії Російської держави. З одного боку, Петро I – це визначний реформатор у галузях економіки, органів управління, суду, війська, соціальних відносин, побуту, освіти й культури; з іншого боку – відвертий деспот і кріпосник, прибічник абсолютистської влади та диктатури дворянства. Саме тому у вітчизняній історіографії існує широка палітра характеристик діянь першого «божою милістю» російського імператора (з 1721 р.): від крайньо негативних до цілком позитивних. Зокрема, радянські дослідники, як правило, писали лише про «значний позитивний вплив» реформ Петра I на подальший розвиток промисловості, сільського господарства, торгівлі, духовного життя в Україні, хоча при цьому об’єктивно зазначали: цар проводив феодально-кріпосницьку централізаторську політику, спрямовану головним чином на обмеження автономії краю й самобутності українців».

Режисер Юрій Іллєнко у фільмі «Молитва про гетьмана Мазепу» основну увагу сконцентрував на іншому аспекті – показав негативні наслідки діяльності Петра Першого для життя українського суспільства, його – і це ще й м’яко кажучи, – деспотизм, тиранію, жорстокість тощо.

У Росії ж образ Петра I незмінно подається в рожевому ореолі, як ледь чи не найбільшого борця за справедливість. Він такий сусально-різдвяний, що породив навіть анекдот тих часів. Хлопчик, подивившись черговий фільм про Петра I, питається: «Мамо, а хто ще з російських царів був радянським і виступав за Радянський Союз та ленінізм?»

Від правди і, зокрема, від деспотизму-тиранії Петра І, показаному у фільмі Ю. Іллєнка, дехто з імпер-шовіністів, апологетів Петра І – а їх нині в Росії! – швидко закрутив носом. Виявляється, в сьогоднішній Росії навіть царів, не можна критикувати і подавати їх такими, якими вони були, а лише ледь чи не комуністами-ленінцями.

А загалом це відповідь на безапеляційне твердження Олександра Сергійовича, що «Мазепа забыт с давних пор».

Інші були б такими «забытыми».

Небагато в українській історії за останні 300 років знайдеться діячів, про яких би стільки писали, вдома і в Європі. Якщо взагалі такі знайдуться – вочевидь серед творців різних країн і різних народів популярнішого за Івана Степановича Мазепу немає.

Особистість українського гетьмана просто фантастична, але в Росії вона подавалася як найганебніша у світі, коли навіть серійні убивці, варіяти і маніяки в порівнянні з Мазепою зображувалися стриманіше і без таких лайок та образ. За сімдесят з чимось років існування СРСР його неодмінно – аби догодити Росії та її імпер-шовіністам, – подавали лише з тавром зрадника.

В УРЕ – на догоду, звичайно, «старшому братові», Москві-Кремлю, писали (офіційна точка зору): «Українські буржуазні націоналісти намагаються виправдати зрадництво Мазепи і всупереч історичній правді зображували його борцем за свободу України. Подібні намагання дістають гідну відсіч в українській радянській історіографії».

Заки море перелечу, крилоньки зітру…

Це з пісні Богдана Лепкого «Чуєш, брате мій». Щемка і по-справжньому хвилююча пісня з глибоким підтекстом:

Чуєш, брате мій,

Товаришу мій.