Розділ «Сказання друге. «…І взявши Полоцьк та Київ, Володимир на Русі нача княжити единъ»»

Чи як тепер прийнято казати: вищу міру покарання.

І Рогволод сам собі її виніс, не на того поставивши[10]. Гадав, у Ярополка (старший в роду, великий князь у Києві, куди вже вище) майбутнє, а виявиться – у Володимира до того – якогось там удільного новгородського князя. І хто б міг передбачити? Рогволод був добрим і завше веселим, але – недалекоглядним. Напевне, сама доля в тій міжусобиці братів, чи – історія – зробила ставку на Володимира, доручивши йому зміцнити Київську Русь і перетворити її на велику державу, а самого Володимира нарекли святим та рівноапостольним, великим і славним… Красним Сонцем Русі…

Не врахував цього Рогволод. Та й звідки він міг знати наперед, чия доля і куди поверне, і хто візьме гору, а хто провалиться в якісь там тартарари?![11]

Намагаючись – кожен окремо – захопити головний престол Русі, брати-князі Святославичі шукали спілки з полоцьким, тоді вельми в силі князем Рогволодом, завше товариським – зі знатними й челяддю він завжди тримався однаково рівно, за що його й любили в князівстві.

Отож після загибелі Святослава Ігоровича на Дніпрових порогах, ще коли печенізький князь Куря стрибав на радощах із черепом київського князя в руках та сьорбав з нього хмільний бузат, запиваючи свою побіду, сини загиблого, навіть ще й тризну по батькові до пуття не справивши, затіяли між собою брань превелику. Полоцький князь Рогволод за нею спостерігав спокійно, певний був – виграє Ярополк. А коли (уявімо й таке) казав сам собі Рогволод, – ніхто з них не виграє, то їхні князівства добряче ослабнуть у тих чварах – теж добре. Тоді Рогволод обом Святославичам диктуватиме свою волю.

Як і гадав Рогволод, спочатку перемагав Ярополк. Мріючи про єдиновладдя на Русі, пішов походом проти брата кровного свого Олега, вбив його, а Древляндію приєднав до свого князівства, ставши таким робом ще сильнішим.

Рогволод у своєму Полоцьку задоволено потирав руки.

Володимир злякався, розуміючи: наступний похід Ярополка буде на Новгород, проти нього, теж брата свого. Не чекаючи, доки отаке лучиться, Володимир взяв ноги в руки, кинув Новгород й опинився аж у Швеції, де Ярополк не міг його дістати. При королівському дворі прожив два роки, встиг одружитися зі знатною варяжкою Аллогією (Олаве) і навіть став батьком – синка назвав Вишеславом, спадкоємця свого. Правда, він помре молодим, але все у волі богів.

Про те, що Володимир не просто втік у Швецію, а подався туди збирати (наймати) військо для боротьби з Ярополком, для походу на Київ, Рогволод якось не подумав. І це був початок його майбутнього прорахунку.

Року 978-го, зібравши серед варягів любителів повоювати в чужих краях – за срібло, звичайно, і простих воїв зібрав, та знатних, але безземельних ярлів[12] теж – їх очолив його дядько-воєвода Добриня – та й повернувся в Новгород. Із добрим варязьким військом. І пустив ясу, що буде йти на Ярополка, вигнавши перед цим його людей з Новгорода. Аби зміцнити свої позиції, посватався до Рогволодової дочки.

Коли відмова полоцької княжни дійшла до Володимира, він спалахнув, наче сухий порох. «Я – син князя! – вигукував. – Рогнеда про це ще пожалкує!..»

Зневажений був і його воєвода Добриня, брат тієї Малуші, яку Рогнеда необачно нарекла рабинею. І сказав Володимиру: «Коли так, то Рогволод, судячи з усього, підтримає Ярополка. Треба полочанина випередити і князівство його пустить за димом!»

І Добриня, воєвода і дядько його, ображений за свого племінника, сказав, як присуд виніс:

– Треба йти на Полоцьк і зрівняти його із землею!

«Новгородський князь збирався воювати з Ярополком, спираючись на союз із полоцьким князем Рогволодом. На це ж розраховував і його брат. І кожний з суперників старався для зміцнення союзу посватати полоцьку княжну Рогнеду (в цьому виданні вона помилково названа половецькою – В.Ч.). В цій справі успіх посприяв Ярополку – законному київському князеві, а Володимиру відмовили в досить образливій формі, що пришвидшило розв’язку конфлікту. Володимир блискавично зібрав військо і негайно рушив на Полоцьк. Напад був несподіваним для Рогволода. В результаті полоцький князь і його дружина (також і сини. – В.Ч.) були убиті, а Рогнеду Володимир взяв за жінку, таким чином позбавивши полоцьку землю самостійності і навіть автономії у складі Древньоруської держави, що складалася» («100 знаменитых людей Украины»).

Справді, про любов тоді й мови не було.

Та й за що могла Рогнеда покохати Володимира? За знищення рідного міста, убивство батька і братів? За при- вселюдну наругу над нею, тоді цнотливою дівчиною?

А ось Володимир, завдавши стільки лиха Полоцьку, захопивши все князівство Рогволода та приєднавши його до свого, завдавши горя Рогнеді, все ж її начебто покохав… О, боги, він навіть оголосив її своєю жоною. Правда, перед цим назвав її ще й рабинею. Але нічого тут особливого, – жінка завжди раба свого мужа. Про це десь і в Святому Писанні сказано, жона, мовляв, нехай боїться мужа свого. А муж… Однією рукою карає, а другою голубить. І він, Володимир, таке чинив. Та й по тому.

2

«Повість врем’яних літ»: