Розділ «Сказання друге. «…І взявши Полоцьк та Київ, Володимир на Русі нача княжити единъ»»

Ніхто ще не знав, як Володимир задумав відомстити Рогнеді за її відмову віддатися йому.

Буде помста! Ой, буде, буде помста – і їй, і батькові її, який і намовив дочку знехтувати Володимиром. Відплата за вчинену йому кривду, за зло йому заподіяне.

Але просто повбивати їх… Ні, Володимир не міг просто так убити Рогнеду – це була б надто легка для неї смерть. Князівство їхнє він забрав собі, але хіба це помста? Це його воєнна здобич. А має бути помста – солодка для Володимира і жахна для Рогнеди. Тому він лишить її живою – ні-ні, не з жалю до неї, не з милості, а щоб усе життя здригалася од помсти його і все життя не знала ні спокою, ні радощів.

Щоби вона приниженою була все життя, зневажена – в першу чергу, як жінка, як дівиця, досі горда й велична, щоб її жіноча гордість назавжди була знищена.

І Володимир задумав її зґвалтувати – щоб не була такою гордою. Обізвала його сином рабині, тепер сама буде його рабинею.

Спершу хотів було віддати її варягам на потіху й поталу (о, ті завжди за жінками голодні, як вовки за м’ясом з теплою кров’ю), але щось зупинило його. Ні, він сам візьме її. Рогнеда вродлива, і нею він ніколи не натішиться. Але для початку їй треба показати, хто тепер її владар. Він зломить її гординю і заодно позбавить її дівоцтва! І позбавить привселюдно – щоб затямила на все життя.

Гріхопадіння за релігійним вченням, за вірою, це – ворота, крізь які у світ людей увійшло зло.

І – входить. Щодня й щомиті, адже світ людей великий, і самих людей на планеті багато, тож і гріха не менше.

Господь захистив рай (після гріхопадіння перших його насельників, від яких і пішов першородний гріх) тим, що поставив на вході до раю препильну сторожу – херувимів і «полум’яний меч, що обертається».

Життя, на відміну од раю, нічим не захищене. Правда, є закони, але ж і беззаконня багато.

А гріх, застерігав ще Іоанн, – «є беззаконня».

Що хочу, те й роблю. І немає наді мною ні Бога, ні людей з їхніми законами й моральними засадами, що вироблені віками.

Християнином (та ще таким ревним – Володимир) стане через роки та роки, а тоді він був язичником, робив, що хотів і як хотів. І ні Бог, ні люди йому не були в цьому перешкодою.

«Молода, небесної краси черниця у пустелі десь замолює гріхи…»

Гріх… Поганий, непорядний вчинок, якась помилка, недогляд.

Одне слово, беззаконня.

Звідси: брати гріх на душу. Робити що-небудь усупереч прийнятим нормам моралі. Отже, гріховодник – це той, хто порушує правила моралі.

За релігійним віруванням, гріх – це слова, думки, вчинки-діла, які порушують Божі закони і заповіді, а гріх (ще раз згадаємо Іоанна) – є беззаконня.

Це пізніше християнство (ним же й прийняте) так різко змінить Володимира і так вплине на його характер, що він відпустить чотирьох жінок і всіх наложниць (а їх було в нього та було!) і залишиться тільки з Анною, а з його «пожадливості до жінок» і сліду не лишиться. Наприкінці життя він стане святим і буде канонізованим церквою й отримає ім’я Святий, а в народі прізвисько – Красне Сонце…

А тоді, в Полоцьку, ним знищеному у 978 році, він ще буде затятим язичником, жорстоким убивцею і насильником, для якого не існуватимуть ні народні моральні засади, ні честь, ні совість, ні гідність, ні елементарна людська порядність.