Розділ «Частина друга-2 І прийшло двадцяте сторіччя І було наказано «учинять стрельбу из пушек или из ружей, пускать ракеты, по ночам зажигать огни из хвороста или соломы»»

Серед них були й оптимістичні: у XX столітті почнеться зоря нового життя.

Боротьба між злом і добром неодмінно – у XX столітті – успішно завершиться, мовляв…

Так, так, перемогою – вирішальною і остаточною! – добра. (Чим би дитина не тішилась, аби не плакала!) І тоді, мовляв, на Землі почнеться ера загального благоденства (у XX столітті!) і всі люди нарешті стануть братами, об’єднаються для спільного культурного життя!

Чекаємо обіцяних прогнозів та віщувань… Хоча… XX століття вже завершилося і зникло, уступивши місце двадцять першому, а віз, як кажуть – з приводу перемоги добра над злом, – і нині там. Можливо, хоч у новому XXI столітті таки настане ера обіцяного нового життя, настане мир та інші, поки що недосяжні для землян блага… Поживемо – побачимо. Якщо вдасться пережити XXI століття. А поки що все те саме, що було й у минулому XX столітті, тільки, даруйте, ще гірше…

А тим часом старезна бабенція Шапокляк з відомого мультфільму і далі, – навіть у наші дні, на початку третього тисячоліття від Різдва Христового! – стверджує своїм чорним беззубим ротом, що, мовляв, хто людям допомагає, той час задарма втрачає. Гарними справами, мовляв, прославитись не можна…

Невже клята – і вічно живуча – карга Шапокляк і у ХХІ столітті все ще має рацію?

Відшуміло, відгуляло – у кого як і в залежності від статків, – новоріччя 1900-те у Москві (та й на «необъятных» просторах Російської імперії), надходило 7 січня, Різдво Христове – одне з найзначніших і найбільших свят на честь народження Ісуса Христа.

У давні часи, коли вшановували культ природи, теж були урочисті свята на честь воскреслих богів – як символ весняного пробудження. Давні єгиптяни відзначали день народження свого бога Осіріса 6 січня, а греки того самого дня – свого бога Діоніса. Ранні християни запровадили свято народження свого бога Ісуса Христа – Різдво Христове, на день пізніше. (У католиків воно відзначається 25 грудня, але це пояснюється різними календарями.)

На Русь Різдво прийшло разом з християнством і стало одним з найурочистіших свят, коли поряд із театралізованим відтворенням євангельських оповідань про чудеса народження Ісуса Христа відзначалися і старослов’янські, ще язичницькі свята коляди, ворожіння, ходіння від хати до хати з піснями і вітаннями, частуванням дітей.

Цього дня суворо заборонялося працювати, робити будь-яку роботу.

Василь Андрійович якось розповідав про це Вірусі, яка, слухаючи його оповідки із захопленням, за звичкою ляскала в долоньки, щиро вірячи у новорічні та різдвяні чудеса.

– От чому на Місяці плями? – запитував батько і сам же відповідав: – Та тому, що брат брата на вила підняв. А чому підняв? Та тому, що він на Різдво Христове працював. Брав вилами сіно в стодолі, а там його брат відпочивав. От він і взяв його на вила разом із сіном. Бог за це його поставив на Місяці людям на пострах – не можна в цей день працювати. Гріх превеликий.

Ще розповідав:

– У нас, слов’ян, новоріччя є чарівним святом, адже в цей день навіть нечиста сила пробуджується і стає небезпечною… А ще на святках завжди присутні душі померлих родичів, яких теж треба умилостивлювати. У новорічну ніч навіть небо відкривається, і тоді у Бога можна попросити що завгодно. Як відзначиш Новий рік, так його і проживеш.

Розповідав про новорічну обрядовість у русичів, що складається з цілої низки зимових свят, обрядів, звичаїв. Недарма ж новорічний вечір називали щедрим, багатим і чарівним. Наприклад, господар підходячи з сокирою до дерева, звертався до нього: «Як уродиш – не зрубаю, як не вродиш – зрубаю!» і стукав обухом сокири по стовбуру, і тоді дерево рясно родило. З ляку, щоб його бува господар не зрубав. Розповідав про новорічні та різдвяні ворожіння в Україні. Дівчата чекали Нового року, аби поворожити про майбутню свою долю і, звичайно ж, про майбутній шлюб. Для цього перекидали чобіток через хату. Якщо з першого разу дівчині вдавалося це зробити, – її незабаром чекало одруження. Кидали взуття і через ворота на вулицю. Куди показував носок – звідти чекай старостів. Інколи зав’язували коневі очі й садовили на нього дівчину: куди поверне кінь, туди дівчина і заміж вийде. А ще рахували кілки в тину, проказуючи: «вдовець – молодець». Якщо останній кілок припадав на слова «молодець» – буде щасливим сімейне життя. Рахували й до дев’ятого кілка – якщо він кривий, чоловік буде кволий, а рівний – чоловік молодий і дужий. Якщо випадав кілок із корою – багатий трапиться чоловік, без кори – 6ідний. А ще дівчата виходили на вулицю і запитували ім’я у першого стрічного. Як його звали, таке ім’я буде і в майбутнього чоловіка. А ще вірили… Обличчя судженого можна побачити, якщо опівночі заглянути в ополонку з крижаною водою…

Bipycя, слухаючи батькові оповідки, завмирала з ляку: опівночі заглядати в ополонку з крижаною водою – бppp!!! Страх-страхота!!!

А ще ворожили воском. Його розтоплювали й лили у воду. За формою, якої набував віск, можна було вгадати свою долю.

– І я хочу ворожити! І я хочу ворожити! – переборовши ляк, вигукувала Віруся. – Про долю свою дізнатися…

– Але ти ще маленька як для ворожінь, – посміхався батько, – а ось ми з мамою, як ти заснеш, неодмінно поворожимо на твою долю.

– І мені потім розкажете, яка у мене буде… доля?